Боротьба з корупцією: чому воно не їде і що робити

За останні роки в Україні створено чимало антикорупційних органів. НАБУ, НАЗК, САП, ДБР, почато роботу по Антикорупційному суду. Здавалось би – ну все, стільки органів і ресурсу кинуто на боротьбу з корупцією, тепер її точно подолають. І наче все є: відповідне законодавство, штатна структура, бюджет для цих органів. А воно не їде - і все.

Чому? Причина в тому, що зміни проведені лише поверхово. Допущена помилка у самому фундаменті. Можна створити ще три НАБУ і чотири НАЗК, але результату не буде. Бо все будується на старій інституційній основі. Так ми корупцію не подолаємо.

Фонду держмайна і Антимонопольному комітету – повноваження

Проблема в тому, що антикорупційну боротьбу в Україні намагаються починати із подолання наслідків. Але найперше, що потрібно зробити, - це усунути причини. Основою корупції є надмірна монополізація. Я проти того, щоб п’ятеро олігархів, більшість з яких живуть за кордоном, диктували українцям захмарні тарифи, високі ціни на продукти, і що найгірше – вказували, за кого з політиків треба голосувати.

Корупція знищується конкурентним середовищем. Що важливо – в самій Конституції України закріплені два органи, які мають бути запобіжниками монополізму. Це Фонд держмайна і Антимонопольний комітет. На практиці це дві абсолютно неповноцінні, недієві структури. Кастрати, не побоюсь цього слова.

Ви за останні роки чули, щоб ці органи проявили себе хоч якимось чином? Чи, може, згадаєте прізвища їхніх керівників. Не згадаєте, бо їхній статус такий, що у них по сім няньок.

Стаття 85 Конституції України визначає, що голови ФДМ і АМКУ призначаються Верховною Радою за поданням прем’єр-міністра. Закони «Про Антимонопольний комітет» і «Фонд держмайна» прописують, що ці два органи підзвітні та підконтрольні Президенту і парламенту.

Виходить що? Керівники цих органів бояться зайвий раз поворухнутись, бо до них тут же можуть дзвонити як не з Банкової, то з Грушевського, то будь-хто із депутатів.

При цьому реальних повноважень для боротьби з монополізмом, попри те, що ці органи закріплені в Конституції, у них немає. Без здорової конкуренції у нас не буде розвитку ані в політиці, ані в бізнесі, ані в державних справах. Тому найперше, з чого треба починати боротьбу з корупцією, - це надати повноваження Фонду держмайна і Антимонопольному комітету, посилити статус цих органів і забезпечити їм можливість виконання цих повноважень.

Монополістів, а значить олігархат, вбиває конкурентне середовище. Конкуренція забезпечується правильною інституційною моделлю держави.

Нові антикорупційні органи – в Конституцію  

Тепер підходимо до другої складової боротьби з корупцією – подолання наслідків. З цим покликані боротися НАБУ, НАЗК, САП, ДБР та Антикорупційний суд. Їхня поява – це добре і важливо. Але коло замикається, бо вони: а) не прописані в Конституції, а отже незахищені; б) ніколи не здатні будуть виконати своїх функцій, якщо не запрацюють адекватно Фонд держмайна і Антимонопольний комітет.

Отже, в Україні створена ще одна група євнухів (зупинимось на цьому слові). Не здивуюся, якщо знайдеться розумник, який звернеться в Конституційний суд з поданням про антиконституційність дій нових антикорупційних органів. І все рухне в один день.

Тому вважаю, що нові антикорупційні органи мають бути захищені Основним законом. І це теж має стати частиною інституційного перезаснування держави.

Ще один запобіжник корупції – двопалатний парламент

Але якщо ми живемо з думкою, що у новий антикорупційний орган наберемо молодих і геніальних людей із зарубіжною освітою, які посадять усіх корупціонерів, - то обманюємо самі себе. Вони можуть мати прекрасні знання, дипломи, досвід, але і цього виявиться замало. В українських реаліях важко уявити собі 30-річного антикорупціонера, який засудить старого досвідченого динозавра, що виповзає, наприклад, з Верховної Ради.

Антикорупційна боротьба має бути  посилена інституційною перебудовою парламенту. Я залишаюся прихильником двопалатної моделі. Нижня палата парламенту має налічувати 300 депутатів, обраних за двотуровою мажоритарною системою. У Верхній палаті повинно бути 150 парламентарів, обраних від регіонів прямим голосуванням. Ключовим антикорупційним органом має бути антикорупційний комітет у складі Верхньої палати парламенту. Необхідною складовою також має стати Палата Суду, яка матиме повноваження проводити судові процедури щодо вищих чиновників держави.

У молодих хлопців та дівчат з новостворених антикорупційних органів при вигляді навіть народного депутата піджилки трясуться. Чи вони можуть засудити прем’єр-міністра? В українській традиції патерналізм річ страшна. Це означає, що у Верхній палаті повинна бути група людей, яка має здійснювати суд над вищими чиновниками. Йдеться про фахівців віком, скажімо, за 55 років з відповідною юридичною підготовкою, яким нічого втрачати, крім свого авторитету. Це мають бути люди, яким від життя, крім правди та істини, нічого не треба.

Звісно, до представників Верхньої палати мають бути додаткові вимоги: освітні, фахові, вікові. Це – свого роду обраний Ареопаг, найавторитетніший владний орган, підім’яти який не зможуть навіть найбільш непередбачувані обставини.

Готовий починати з себе

Жодні інституційні зміни не будуть дієвими, якщо не буде політичної волі на боротьбу з корупцією з боку вищого керівництва держави. Все починається з першого кабінету. Тому я готовий, у разі перемоги на президентських виборах, щоб відповідні органи прослуховували мої розмови, мали доступ до інформації про те, з ким і де я зустрічаюся. Мені нема чого приховувати. Але цього я буду вимагати і від інших посадовців та державних чиновників. Займаєте посаду – будьте готові надати письмову згоду на проведення щодо вас негласних дій без рішення суду! Покажіть чистоту своєї діяльності.

Має бути жорстка підзвітність осіб, наділених владними повноваженнями, перед суспільством. А для тих, хто винен у корупційних злочинах, - невідворотність покарання та заборона в подальшому обіймати посади в органах державної влади.

На жаль, корупцію в Україні часто вважають однією із основних складових суспільних традицій. З нею навіть змирилися. Суспільство звикло до корупції, сприймаючи її як частину менталітету. Впевнений, що маючи політичну волю, можна провести інституційні зміни, які мінімізують її вплив на життя держави. Корупція долається гратами і відповідальністю.