Три завдання «порохоботам», що тендерять харчування армії

Монополія в царині харчування армії в цьому році досягла апогею. Наприклад, з трьох мільярдів грн розіграних на тендерах 20 грудня 2018 року в Мінобороні, 2 млрд. взяла одна фірма, 1 млрд. - друга. При чому ці фірми зґвалтували «Прозоро» - перемогли з найвищою ціною.

Особливий цинізм в тому, що фірма, що отримала підряд на харчування майже 70% ЗСУ з максимальною ціною має в назві слово «волонтер»…

Будь-яка монополія не лише дорого коштує, при ній відсутня саморегуляція якості. Іншими словами за якість доводиться боротися контролерам з «волонтерського десанту», з тилу, самим військовим. Останні роки в цій боротьбі безумовні успіхи (я без іронії). Але, як у будь-якій боротьбі, перемоги перемежовуються програшами.

Як приклад, нещодавня ситуація в Чугуїво. www.reyestr.court.gov.ua/Review/80016050. Згідно рішення суду у лютому цього року у військовій частині А2467 стався гострий спалах харчової токсикоінфекції, викликана мікроорганізмами (Citrobacter freundi та Proteus vulgaris). Місце зараження - солдатська їдальня в/ч А2467, де харчування організовує найбільший монополіст армії - ТОВ «ВІЙСЬКСЕРВІС-ВОЛОНТЕР», який годує 70% армії.

Якщо ж говорити про те, чия відповідальність така монополія, то звісно тих, хто в Міністерстві оборони розробляє та контролює умови тендерів. Тобто нинішня критична монополія - сумний результат 3-х річної роботи Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Міністерства оборони (Центр розвитку армії). І особливо непристойно все це виглядає в розрізі того, що ці самі чиновники з Центру є одночасно лідерами громадської думки у соціальних мережах, так званими «порохоботами», або близькими до «порохоботів» і такими результатом своєї діяльності прямо дискредитують одного з кандидатів в Президенти.

Хто конкретно причетний до Центру? Спитайте у гугла, бо я не про чиновників, я про Проблему. Про «Проблему» з великої літери.

І скажу, що монополія в складі цієї Проблеми - це найменше зло.

Гірше, що з року в рік монополіст, що харчує майже 70% армії, міняє юридичну структуру. Нині це «Військсервіс-волонтер», перед цим він називався «Військторг», перед цим «Геус-груп», перед цим «Адмет-груп». Тобто це один і той самий постачальник просто з іншою назвою.

Чому це погано? Бо через цю зміну вивісок постачальник харчування не дорожить репутацією, дозволяє собі несплачувати податки, надавати неякісні послуги, організовувати монопольні змови на тендерах, розкрадати державні кошти, бо не несе жодної відповідальності.

Можете погуглити в Єдиному реєстрі досудових розслідувань скільки кримінальних справ висять на попередніх іпостасях нинішнього монополіста з харчування, які в процесі «ліквідації». Наприклад, на «Геус-груп» чи «Адмет-груп»… Але сучасна іпостась монополіста «Військсервіс-волонтер», чиста, новонароджена. І так щороку, постає, як фенікс з попелу і не несе жодної відповідальності за свої гріхи в минулому.

Наприклад, зараз завершено розслідування АМКУ стосовно монопольної змови ТОВ «Геус-груп» на тендері з харчування Міноборони 2016 року. Як наслідок, мав би бути штраф - близько 300 млн., та дискваліфікація від участі в тендерах на 3 роки. Але наслідків не буде, бо «Геуса» вже не має. «Геус» переродився у «Військсервіс-волонтер», на якого покарання не розповсюджується.

Все так сталося, бо за 3 роки Центр «порохоботів» з розвитку армії маючи всі повноваження формувати умови тендерів не поставив перепони для щорічної ліньки постачальників, що наче змії скидали стару юридичну структуру, як шкіру і вигравали тендер вже в новій.

Але навіть не це найбільша Проблема.

Проблема з великої літери полягає в тому, що за три роки, чиновники в Мінобороні, які взяли на себе відповідальність за сектор харчування, не домоглися розкриття структури власності фірм харчувальників.

Наприклад, ніхто в Україні не знає, хто реальний власник монополіста з харчування армії, що називається ТОВ «Військсервіс-волонтер». А він, до речі, одноосібно харчує весь фронт – Луганську та Донецьку обл.

І зауважу, прості цивільні працівники цієї структури мають вільний прохід в будь-яку військову частину, на фронті, в тилу, в склади боєприпасів. Теоретично можуть розвідати все, від забезпечення озброєнням до морального-психологічного дух особового складу та поточно-оперативної ситуації. Тобто цивільні особи, які забезпечують військові частини харчуванням, можуть запхати свого носа в будь-які військові справи, і ніхто навіть не перевіряє, хто вони і кому можуть донести військові таємниці.

Тобто через систему харчування теоретично можна легко і безкарно розгорнути в Збройних силах України шпигунську мережу ворога. В такій ситуації мене турбує чому до сих пір в Мінобороні, у військовій контррозвідці, у Генштабі ніхто не знає, хто є власниками фірм, що наразі годують всю-всю армію.

Отож, якщо дивитися на сферу харчування армії системно, я не вважаю за потрібне з’ясовувати роль окремих чиновників-порохоботів з Центру в укріпленні монополії, чи порівнювати ціни на буряк, я хочу поставити Міністерству оборони, як замовнику послуг з харчування три першочергові задачі:

1.  З’ясувати структуру власності компаній харчувальників аж до фізичної особи бенефіціара, реального, а не фіктивного, вкупі з перевіркою, чи не тягнеться за ним фесбешний слід. Заборонити власникам, а також провідним менеджерам харчувальників армії відвідувати Росію, задля уникнення вербовки.

2.  Заборонити структурам, що харчують армію, міняти маски (зауважу в МО ні для кого не є секретом, коли на тендер виходить клон старого харчувальника, а не нова реальна структура, і у Центру порохоботів з розвитку армії достатньо повноважень, щоб цьому перешкодити).

3.  Розбити тендери з харчування на дрібніші. Що одночасно дасть можливість зайти на цей ринок фірмам «середнячкам» і буде сигналом для бізнесу, що в МО не все схоплено одним харчувальником.

Ось в принципі і все, що треба зробити першочергово. Далі саме поїде в потрібному напрямку і проблема монополії саме відпаде.