ЧИ ЗРОБИТЬ ВИСНОВКИ ДІАСПОРА?

Те що в Україні значно сповільнилися реформи та почалися незрозумілі домовленості, переслідування неугодних стало зрозуміло вже у 2016.

З того часу я не раз піднімала питання щодо зміни підходів співпраці з офіційними особами в Україні у колах офіційної діаспори та у приватних розмовах.

Відповідь завжди отримувала одну і ту ж: «Дай їм шанс», «Ми не можемо критикувати українську владу, тому що Кремль це одразу використає», «Ми не можемо звинувачувати нікого в корупції без рішення суду», «На реформи потрібно більше часу» «Ми не можемо втручатися у внутрішню політику держави» і так далі.

Звичайно, всі ці твердження мають сенс, але не тоді, коли незадоволення суспільства стрімко росте, керівники держави нахабніють, а ми тиснемо їм руки та боїмося (а може з інших причин не вважаємо за потрібне) вимагати те, що є в інтересах українського народу, а не правлячої еліти.

Ми добре знаємо, що для українських керманичів важливо мати підтримку інших держав, а також покладатися на надзвичайну адвокаційну та гуманітарну допомогу діаспори, не говорячи про фінансові перекази громадян України, які працюють за кордоном (14 млрд за минулий рік!).

Тим не менше, за останні кілька років тема позбавлення громадянства українців за кордоном піднімалася не раз. А умови для голосування на закордонному окрузі, незважаючи на відкриту та чітку адвокаційну кампанію з боку ініціативної групи представників низки закордонних громадських організацій, нікого не хвилювали.

Чітких вимог щодо реформ та іншого діаспора не ставила, мотивуючи вищеописаними тезами. А тих окремих активістів, які таки щось вимагали - маргіналізували.

Відповідальність за те, що ми бачимо зараз частково лежить на діаспорі. Яка з різних причин не втручалась та не давала зрозуміти керманичам України, що їхні методи ведуть державу у прірву, де врешті решт опиняться і вони самі.

У грудні 2018, на річних зборах Конгресу Українців Канади, де були присутні і очільники Світового Конгресу Українців, я пропонувала невідкладно створити комітет, який би розлянув можливості та розробив нові механізми співпраці та впливу на правлячі структури України (хто би не був при владі), в інтересах народу України.

Моя пропозиція була кимось розкритикована, кимось підтримана. Але на цьому все зупинилося. Справжньої підтримки я не отримала.

То ж тепер, озирнувшись назад, чи зробить офіційна діаспора висновки, чи усвідомить свої помилки та чи врахує їх у майбутньому?