Закон про мову: чому це важливо

З часу визнання неконституційним закону Колісніченка-Ківалова у лютому минулого року (“Про засади державної мовної політики”, діяв з 2012 року до початку 2018 року), позиції української мови у публічному просторі безумовно посилились. Однак,  законодавче регулювання мовної політики залишилось фактично у підвішеному стані (оскільки закон Колісніченка-Ківалова припинив свою дію, утворився певний правовий вакуум). Запит суспільства на належне врегулювання мовної політики  - колосальний. Як і де має застосовуватись державна мова? Мова освіти? Мова державного, муніципального  діловодства? Статус регіональних мов?

Саме мова є однією з головних ознак нації. Це те, що формує національну культуру і вирізняє націю з-поміж багатьох у глобалізованому світі. Тому від того, як держава регулює мовні питання залежить і розвиток нації.

Стаття 10 Конституції України проголосила, що державною мовою в Україні є українська мова. Що це означає на практиці - тлумачив ще у 1999 році Конституційний Суд (щодо обов'язковості застосування української мови органами державної влади, їх посадовими особами, а також у навчальному процесі в навчальних закладах України). При цьому ця ж стаття Конституції встановила, що застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. От саме про такий закон йде зараз мова - врегулювати ситуацію і покликаний законопроект 5670-д, що чекає на друге читання у Верховній Раді.

Законопроект розглядається авторами як інструмент забезпечення національної безпеки. Посилення позицій державної мови означає зменшення впливу агресора на розбудову інформаційного та культурного середовища України та, що вкрай важливо, на державний та комунальний сектори.

Президент, державні службовці, народні депутати, лікарі та судді з прийняттям закону будуть забов’язані знати державну мову та вільно нею спілкуватись. Державна мова визнається обов’язковою для використання майже у всіх публічних сферах, від державної служби до ЗМІ. Якщо цей закон приймуть, то ми будемо частіше чути українську на телебаченні та читати україномовні переклади іноземних книжок. Представники нацменшин матимуть чудовий стимул  вчити українську, як і чиновники та освітяни. При цьому побутове спілкування та мова релігійних обрядів залишаються поза сферою дії закону, що робить страшилки про його репресивну природу, м’яко кажучи, неактуальними.

Контроль за дотриманням мовного законодавства буде здійснювати Уповноважений із захисту державної мови. Розробкою мовних стандартів буде займатись Національна комісія зі стандартів української мови за аналогією з Французькою академією наук. Усі процеси і процедури можна і треба буде виписати і впроважити в життя, ефективність цих заходів звісно буде залежати від якості їх імплементації, і тут буде досить широке поле для творчості.  Проте саме закон має визначити основу для цих дій.

Опоненти прийняття законопроекту цілком передбачувано апелюють до можливих порушень прав людини та культурних прав нацменшин. Переважна більшість положень законопроекту критикується цілком безпідставно та, переважно, проросійським лоббі. При цьому слід памятати, що Україна фактично перебуває у стані війни, майже щодня на фронті гинуть наші воїни, а мовне питання було одним з публічних аргументів для окупації Росією українських земель - для нібито захисту “російськомовного населення”.

Так, новий закон не дозволить кінотеатрам показувати більше десяти відсотків фільмів мовою оригіналу. Це не відповідає повністю європейській практиці, де фільми іноземною мовою часто крутять без дубляжу. Проте де у Європі ще йде війна “задля захисту російськомовних”? Чи варто застосовувати однакові підходи в такій ситуації? В т.ч. зважаючи, що російський кінематограф часто містить інформаційні вкиди та пряму пропаганду “руского міра”? Безперечно ні!

Законопроект не має жодних ознак “примусової українізації”, як намагаються стверджувати його опоненти. Українська мова розглядається саме як інструмент об’єднання нації, що не передбачає посягань на культурну ідентичність нацменшин та корінних народів України. Без цього закону мовне питання залишатиметься неврегульованим, і ми навряд чи зможемо сподіватись на централізовану підтримку української культури та усунення наслідків наскрізного “двуязичія” попередніх років.

Саме зараз Верховна Рада України в поточному своєму складі має шанс приняти законопроект 5670-д “Про забезпечення функціонування української мови як державної”.  

Це черговий виклик для України, для Нації, для депутатського корпусу. Це виклик для Українського народу.