Лікарі рятують ветерана. Потрібна допомога у критичній ситуації
Так, ми любимо круглі цифри. Ще дві пожертви, і кількість внесків за проектом “Відділення останньої надії” сягне круглої та красивої сотні. На даний момент ми вже назбирали 203 з невеликим хвостиком тисячі гривень, а це – рівно 15% від необхідної за проектом суми.
На цьому умовно хороше закінчується і починається моторошна реальність. Пам’ятаєте, ми розповідали вам про хлопчину, який саме зараз проходить відновлення у відділенні кістково-гнійної хірургії Інституту травматології та ортопедії? Імені ми називати не будемо, це досить особиста історія. Хлопчина – ветеран АТО, який отримав тяжке поранення у бою кілька років тому.
Кулі та осколки дуже тяжко пошматували тіло, деякі з фрагментів металу і досі залишилися у тканинах. Хлопця ледь врятували від певної смерті. Тяжка політравма, пошматовані органи, тяжкі ураження всіх тканин у області боку, тазу та стегна. У процесі лікування хлопця відправили до Німеччини, де тамтешні лікарі імплантували йому високоякісний протез кульшового суглоба.
Вже коли хлопець повернувся до України, справи пішли на гірше – додому він привіз тяжку інфекцію, яка продовжувала нищити кістки та отруювати організм. До відділення Інституту поранений боєць втрапив уже тоді, коли ситуація стала критичною, коли протез остаточно загнив і його конче необхідно було видаляти. Лікарі докладали усіх зусиль, сподівалися, що за деякий час інфекцію вдасться подолати, а по тому трансплантувати протез наново. Та нині мова про це уже не іде.
Осередки інфекції глибоко у тканинах, поруч з осколками. Витягувати, вирізати не можна – організм може не витримати, там і так спайка на спайці, ледве усе призагоїлось. Інфекція не піддається лікуванню, простий, але загрозливий штам бактерій, мультирезистентний, стійкий до практично всіх антибіотиків, вимагає рішучих дій і полишає мало надій на одужання хлопця без тяжких наслідків. Консультації з німецькими лікарями теж не допомагають – ті лише розводять руками. І це не вина лікарів, бо роблять що можуть, і навіть на порядок більше. Та інколи не допомагає і диво. Це вина того, що немає адекватного ситуації обладнання.
Що робити? На якомусь з етапів міг би й справді допомогти той кавітатор. Ні, це не зручна така спекуляція – от якби, а якби, а ви ж не дали, а ми не купили. Ні. Зараз вже немає впевненості, що допоможе і він.
Але – не здаватися. Ми таки десь упевнені, що попри усі загрози, попри усі страшні ускладнення та надзвичайно тяжкий стан хлопчини, лікарі відділення відіб’ють його з лап каліцтва та… Та, зрештою, хоч колись поставлять на ноги. А кавітатор – конче потрібен іншим. Щоб не доходило до такого стану. Щоб запобігати ускладненням. Щоб не дивуватися – у якійсь, даруйте, занюханій косметичній клініці в підворотні кавітатор для ліпосакції є, а у профільному Інституті, вершині медичної ієрархії, такого приладу для порятунку людей від каліцтва немає. Дещо це несправедливо, от згодьтесь.
І справа не в тому, що має держава його купити, чи не має. Доки розбиратися, доки вибивати, доки бюджетування, затвердження, бюрократія та формалізм, ветерани та цивільні, старі й молоді, ті, хто щойно втрапив, та старожили відділення – усі вони йтимуть за найгіршим сценарієм. Тільки тому, що немає такого простого, але критично важливого обладнання.
Саме тому ми і звертаємося до вас по допомогу. По-перше, тому, що можемо допомогти. Кілька гривень пожертв – це небагато, не критично для будь-якого бюджету, але критично важливо для пацієнтів. По-друге, бо серед них можемо опинитися й ми. От не пощастить, поточитися-впасти-щось поламати – і місяцями скніти, змагаючись з примітивною, але стійкою бактерією, що потроху поїдає тіло. Тут вже все ладен віддати, аби тільки хоч щось допомогло.
Тому потроху, помалу. Всім миром.
Долучайтесь, будь ласка. Гаразд?
