Мені подзвонили: "На підвал забрали Анну Гуцулку і Федю. Наступна - ти"

Вранці 29 травня 2014 я їхала на Будьонівську площу Донецька, щоб поштовим переказом відправити матеріальну допомогу родині Dmitry Babkin - бійцю батальйону "Донбас", який отримав поранення під Карлівкою 23 травня. 

Назустріч мені пронеслись п'ять російських новеньких військових КамАЗів з тентованими напівпричепами. У той час в різчастинах Донецька з'являлася російська військова техніка, але своїми очима я її побачила вперше.

Не встигла я доїхати до поштового відділення, як подзвонив Александр Горбатко: "На підвал забрали Анна Гуцулка і Федю. Наступна - ти".

До цього на підвалі побували Симон Боливар,Сергей Косяк та інші донецькі волонтери-активісти, які займалися допомогою військовим, евакуацією цивільних, розшуком і звільненням полонених, збором і передачею інформації про пересування ворожої техніки, вивезенням поранених українських військових з донецьких лікарень. Те, що пережили ці люди, можна собі уявити тільки в жахливому сні.

Не чекаючи поки незвані "гості" прийдуть за мною, я зібрала дітей, взяла дещо з речей і заощаджень і вирушила до Києва, бо в ці дні батальйон "Донбас" вже виїхав до выйськовоъ частини 3027 у Нові Петрівці. 

У 2014 тилова допомога батальйону стала моїм основним заняттям.

На той момент був відкритий єдиний виїзд з міста - через Курахово, бо в районі аеропорту вже йшли бої, на Київському проспекті 26 травня вже був розстріляний КаМАЗ з кадирівцями.

Було дуже страшно їхати в невідомість. Але ще страшніше було залишитися в тому Мордорі, в який поступово перетворювався наш улюблений, красивий, багатий, доглянутий Донецьк.

Заяву про звільнення з роботи я відправила поштою з Павлоградського поштамту.

29 травня 2014 почалася нова віха в моєму житті. Тепер у мене все не так як було раніше. Багато переосмислено. Розставлені пріоритети. Я і раніше не мала особливої ​​тяги до матеріальних благ, а з моменту вимушеного переміщення все те матеріальне, до чого була хоч якась прихильність, перетворилося в прах. Я без жалю попрощалася зі своєю квартирою, роботою, бізнесом. Втрачено багато старих друзів, але й багато нових друзів з‘явилося.

Я не шкодую, що прийняла п’ять років тому таке рішення, готова повторити все, що було мною зроблено за цей час.

Мені допомагають жити, боротися і не звертати з наміченого шляху любов до України і до своїх рідних.

Я вірю, що жертва кожного з нас не марна. Ми повернемо наші землі і відродимо на них українська держава.

Слава Україні!