Хто фінансував Велику китайську стіну? І при чому тут лотереї та Україна?

Найдавніша в світі лотерейна гра – це кено, і грали в неї ще в Китаї часів династії Хан, понад 2 тисячі років тому. І вже тоді кошти від лотерей використовувалися на важливі державні проекти. Наприклад, за допомогою лотерей було збудовано Велику Китайську Стіну. 

Пройшли віки. Але мало що змінилося в людській природі, бо тисячі років тому людина стикалася із такими ж проблемами, як людина сучасна. Так, а античні часи у людей не було IPad, електромобілів чи інтернету, але вони мали ті ж проблеми з тещами, похміллям та корумпованими політиками. І в них зберігалася тяга до лотерей.

Сьогодні річний обсяг реалізації лотерей в Китаї становить близько 65 млрд. дол. США, і це другий в світі показник після Сполучених Штатів.

В Китаї 55% від реалізації лотерей становить призовий фонд гравців, а більша частина з решти перераховується безпосередньо до Лотерейного Фонду Громадського Благодійництва (LPWF).

LPWF профінансував понад 300 000 соціальних проектів за останні 35 років в сферах соціальної підтримки населення, спорту, підтримки літніх людей, медицини, проектів Олімпійського руху та китайського Червоного Хреста. В кінці 2017 року Міністерство фінансів КНР та Міністерство соціального забезпечення КНР видали постанову, відповідно до якої не менше 50% Фонду мають використовуватися на соціальну підтримку людей похилого віку.

Як тут не згадати, що в Україні 21% людей пенсійного віку. А турбота про літніх людей – ознака зрілого суспільства.

Гроші від лотерей зараз розчиняються в державному бюджеті України, і вже неможливо знайти, що саме на них збудовано чи зроблено. А відтак ніхто і не цікавиться, а скільки тих грошей було? Але ми постійно чуємо, що в бюджеті не вистачає грошей на підтримку пенсіонерів та інших прошарків населення, що потребують соціального захисту і турботи.

А от був би у нас свій національний фонд фінансування соціальних проектів від лотерей, як у китайців, це могло б змінитися на краще.

Тут мені можуть заперечити опоненти, що з тим рівнем корупції, що є в Україні, формування такого фонду може привести до його розтринькування тими, хто його утримує.  Але треба згадати, що дорогу здолає той, хто йде. І між іншим, в тому ж Китаї зустрічаються випадки, м’яко кажучи, нецільового використання  лотерейних грошей, які жорстко караються.

Що стосується України, то краще не доводити до такої ситуації, а вживати превентивних заходів. Відкритість до суспільства лотерейних операторів, застосування сучасних технологічних методів роботи, які успішно працюють в країнах ЄС та США – краща запорука контролю держави та громади за лотерейними коштами. Треба вибудувати систему підзвітності Лотерей перед громадянами, щоб ті могли бачити, як саме інвестуються гроші від лотерей, тобто їхні гроші. А коли в країні є спеціалізований Фонд, який керує лотерейними інвестиціями і контролює їх використання, громада отримує інформацію, що зроблено, і може це побачити та відчути.  В такій атмосфері свідомого ставлення держави до лотерей розвинеться сам лотерейний ринок, зростуть можливості фінансувати ті проекти, на які в держбюджеті завжди не вистачає коштів. І сучасний Китай (та й древній теж) – гарний приклад  для України. То яким шляхом ми підемо, панове?