Що криється за шматочком короваю
Сьогодні вперше за 20 років очільник Ізраїлю відвідав Україну. Символічна річ. Президент Володимир Зеленський та Беньямін Нетаньягу зустрілися на українській території.
Водночас дану подію дуже дивно висвітлили деякі ЗМІ. Історичну та знакову зустріч подавали в контексті саме шматочка короваю, який чи то випустила, чи то "навмисно викинула" дружина Прем’єра Ізраїлю. Твердження про "навмисно викинула" – взагалі не витримує жодної критики, адже якщо очільник держави вперше за 20 років прилітає на відвідини, то точно не задля того, щоб познущатися з традицій країни призначення. Складається враження, що таким чином українців відволікають від значимості події.
Нагадаю, що україно-ізраїльські стосунки останніх п’яти років відзначилися трьома скандальними моментами. Перший, це коли Київ відвідав президент країни Реувен Рівлін та, виступаючи у Верховній Раді, звинуватив армію ОУН у причетності до Голокосту, тоді спікер Парубій взяв слово та заперечив звинувачення.
Потім українська делегація в ООН відмовилася голосувати щодо статусу Єрусалиму (грудень 2017), а третій скандал – це відмова у в’їзді до України (без пояснення причин) понад 160 ізраїльським туристам (весна 2019). Ізраїль також застосував депортацію понад 600 українців. Ситуація дійшла до того, що країни стояли на порозі скасування безвізу між країнами, який було встановлено у 2011 році ("а поговорить?").
Найцікавіше, що всі вищенаведені глобальні проблемні питання стосунків країн не так жваво обговорювалися в медіа та експертами, ніж сьогоднішній коровай.
Так, можна розмірковувати, що Нетаньягу завітав до України перед позачерговими парламентськими виборами 17 вересня з надією отримати прихильність півмільйонної української діаспори. Але так чи інакше – добре, що зараз Україна та Ізраїль зустрічаються на рівні очільників держави. До того ж, у Києві.
Також, як на мене, варто публічно обговорювати та вирішувати гостру ситуацію з масовим паломництвом брацлавських хасидів до Умані. Місцева влада Умані іноді штучно створює конфлікт між мешканцями та хасидами, не слідкує за благоустроєм території, яка приносить колосальне збагачення (тільки питання кому?). Держава має надати території масового паломництва до Умані державний статус – створити цивілізовану святиню, а з нею – інструмент дипломатії.