Обмін та істерія

Розпочну із того, що звичайно я тішусь, що наші звільненні. Звичайно, я засмучений, що звільненні не всі. Той хто каже, що Цемах не такий вже важливий, хай уявить, що в літаку МН17 були його родичі, а потім розкажіть мені що мертвих не повернути.

Вчорашня істерія мене трохи покоробила, якщо чесно. У грудні 2017 Україна звільнила 73 свої політв'язнів, але я щось не бачив такої, тіхи, дяки і сліз на очах. Тоді були якісь інші полонені?

Чи то люди в нас стали сентементальні, що навряд.

Хоча все ж сюжет дійсно був драматичний...і за канонами. Зав'язка - анонсація великого обміну, розвиток - перемовини, перша кульмінація - Рябошапуа постить про обмін, перша емоційна яма, коли обмін не відбувається, зневіра, друга кульмінація - звершенмй обмін, оплески, сльози, розгін через ботоферму подяки Зеленському, і нарешті масова ейфорія і Happy End! Не знаю хто режисер, Бог, ФСБ, Медведчук, Меркель з Макроном, Зеленський... але гарно.

І тим кого звільнили за великим рахунком по цимбалах, хто режисер і це вірно. Як і по цимбалах зараз суспільству, що серед звільнених моряків були ті хто на початках свідчив проти своїх...Все забудеться, але результат на табло. Найбільш масштабний обмін за часів ЗЕ відбувся. Хоча за маштабністю і уступає попередникам.

P.S. Я вже не намагаюсь достукатись до українців. Вони давно на речі тверезо не дивляться. Але істерія з боку журналістів і еспертів щодо обміну мене занепокоїла, адже коли вже наша цинічна братія починає хитатись із резонсом, то значить суспільство реально хворе і не здатне тверезо дивитись на речі.

P.S.S. І до речі левова доля успіху обміну належить нашим спецслужбам. І слава Богу, що нова ЗЕвлада ще не добралась до їх реформування.