Законотворчість ad hoc

Новий парламент шаленими темпами приймає закони. З огляду на наразі одноголосну монобільшість СН цей темп цілком ймовірно буде триматися ще певний час. Маємо вікно безпрецедентних законотворчих можливостей нової влади за формулою: слухняна більшість (контрольовані та переважно недосвідчені депутати) * високий темп (потреба «швидких змін») * обсяг (велика кількість законодавчих ініціатив). Чому може дорівнювати добуток цих чинників (не в останню чергу ще варто додати ворожі російські впливи та інтереси бізнес-груп, які не можуть не бути)? Окреме питання щодо ідеології усіх запропонованих змін: вона не є ні чітко артикульованою, ні очевидно зрозумілою навіть для тих, хто потрапив до влади. Питання зміцнення та розбудови держави (усіх її інституцій) як пріоритету для усіх гілок влади на порядку денному, вочевидь, не стоїть.

Законотворчість не терпить поспіху і авралу, особливо в руках законодавчих новобранців. Слоники, які топчуться в посудних лавках законів, навіть  з найкращими побажаннями до порядку призвести не можуть. Два приклади з цілком різних сфер регулювання, для роздумів:

1. Декриміналізація фіктивного підприємництва. Невідкладний законопроект Президента «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес», вже прийнятий в першому читанні. Законопроект спрямований «на усунення практики застосування статті 205 «Фіктивне підприємництво» Кримінального кодексу України (далі – КК) «як інструменту зловживань та у спосіб, що не відповідає меті кримінальної відповідальності, та на гуманізацію кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків».   По суті – таке діяння, як фіктивне підприємництво, декриміналізується шляхом виключення із Особливої частини КК статті 205; значно підвищується розмір сум фактичного ненадходження до бюджету податків, зборів і інших обов'язкових платежів для встановлення наявності ознак ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) (зміни до примітки до статті 212 КК) тощо.

Коротко суть висновку Головного науково-експертного управління ВРУ (ГНЕУ) можна сформулювати так: з якого це дива лікувати зловживання правоохоронців щодо правозастосування статей кримінального кодексу декриміналізацією відповідних злочинів? Цитата з висновку: «За даними Інституту соціально-економічної трансформації, у результаті фіктивного підприємництва (зокрема, діяльності так званих «конвертаційних центрів») держава щороку недоотримує від 12 до 15 млрд. грн.». Чи призведе запропонована «гуманізація» до виведення економіки з тіні, задля забезпечення стрімкого економічного росту? Вочевидь, ні.

2. Реформа прокуратури. Невідкладний законопроект Президента «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (теж прийнятий в першому читанні).  По суті пропонується:

·  Перейменувати Генеральну прокуратуру на Офіс Генерального прокурора. Це викликає масу неузгоджень, в т.ч. з Конституцією України, а також питань до значення іншомовного слова «офіс» та його використання в правозастосовній практиці. Навіщо взагалі це робити?

·  Ліквідувати систему військових прокуратур.  Я далеко не фанат військових прокурорів та їх методів роботи, скоріше навпаки. Проте, на моє переконання, в цій системі слід навести порядок, зробити переатестацію, змінити підходи та ідеологію роботи вцілому. Цей інститут є необхідним для України під час війни: це і спеціалізація в специфічній воєнній сфері правовідносин, і спеціальна підготовка кадрів, і якісна взаємодія з військовими тощо. Процесуальний керівник має розуміти специфіку поведінки свідків, підозрюваних тощо під час воєнних дій, в бойових ситуаціях.  Якщо ніж затупився чи не в тих руках – його слід наточити і передати в правильні руки, а не викидати на смітник.

·  Скорочення граничної чисельності працівників прокуратури з 15 тис до 10 тис. Ми справді вважаємо, що послабивши інститут прокуратури зробимо краще державі? Держава сильна своїми інститутами, і навпаки... Статистика, яку наводить ГНЕУ у своєму висновку до законопроекту: «Наразі, виходячи з кількості зареєстрованих проваджень, навантаження на одного лише прокурора досягає:

- у місцевих прокуратурах м. Києва – до 600 проваджень на рік;

- у Броварській місцевій прокуратурі – понад 450 проваджень на рік;

- у місцевих прокуратурах м. Львова – понад 350 проваджень на рік.

Про значне навантаження на слідчих поліції та процесуальних керівників свідчить також залишок кримінальних проваджень станом на
1 січня 2019 року – понад один мільйон, із них у більше ніж 5,5 тисячі проваджень особам повідомлено про підозру. Зменшення кількості прокурорів до 10 000 осіб неминуче призведе до збільшення і до того невиправданого навантаження на них.