Чому земельна реформа зупинить опустелювання та як вплине на клімат?

Спори про земельну реформу часто обмежуються тільки тим питанням, кому дістанеться земля — ​​українським фермерам або західним інвесторам. Спрощення дискусії веде до того, що ми перестаємо бачити реформу як ефективний інструмент реалізації певної візії.

Вивчивши пропонований закон про обіг сільськогосподарських земель, спробував зрозуміти, перш за все, яку мету переслідують законодавці. Моя думка наступна - відкриття ринку землі дозволить збільшити інвестиційну привабливість аграрного бізнесу, а, отже, капіталізацію компаній, їх доходи та податки, що в цілому позитивно вплине на бюджет нашої країни.

Я противник підігрівання суспільства страшилками типу: "всю землю скуплять іноземці або великі латифундисти" та популістичними вивертами типу "сьогодні продадуть землю, а завтра рідну матір". В Україні вже давно багато далекоглядних аграріїв питання оренди та покупки землі для себе вирішили. Питання зараз тільки в тому, щоб остаточно легалізувати свої володіння. Доречі великі латифундисти всі разом обробляють лише 20% сільськогосподарських земель. Сильно, запуск ринку земель сільськогосподарського призначення перекроїть сформований розклад сил? Думаю, в перспективі 1-3 років кардинально навряд чи щось змінитися. Іноземні інвестори звичайно бачать інвестиційний потенціал України. Проте поки не буде розв'язано питання з захистом інвестицій, навряд чи варто очікувати різкого зростання цін на ріллю.

Якщо подивитися на перспективи ринку землі через призму галузі, в якій я працюю, то можу з упевненістю сказати, що наша країна тільки виграє від легального і прозорого обігу сільгоспземель.

Один з ключових активів Держводагентства — це розгалужена система зрошення, яка проектувалася та була збудована ще за радянських часів і успішно тоді використовувалася.

Зараз же зрошувальна система ледве використовує п'яту частину свого потенціалу. І причин цьому декілька. Фактично ми втрачаємо якусь частину зрошувальної системи ледь не щодень. Поки я пишу ці рядки, можливо, що десь в Дніпропетровській чи Миколаївській області зловмисники викопують металеві труби систем зрошення. Наші водогосподарські організації дуже часто фіксують особисто, або отримують такі повідомлення від небайдужих громадян. В принципі щоб демонтувати цю водну інфраструктуру іноді достатньо невеликого екскаватора і навантажувальний механізм. Викопав кілометр-другий труби — і ти вже доларовий мільйонер.

Ті зловмисники, мають дуже вузьке мислення "в один крок". Так, можна не зрошувати поля і просто вирощувати культури, які не вимагають поливу. Проте у зв’язку із глобальним потеплінням, на півдні України, не отримуючи достатньо зволоження, земля деградує і безповоротно втрачає свої родючі якості. Доречі в Херсонській області знаходиться найбільша пустеля Європи – "Олешківські піски". Согодні, як ніколи, ми маємо дуже серйозну загрозу опустелювання південих земель нашої країни. У будь-якій іншій розвиненій країні такі екологічні дисбаланси вже прирівнюються до загроз національній безпеці.

Демонтуючи водну інфраструктуру, зловмисники навіть не усвідомлюють, які загрози виникають для ґрунтів, та усієї екосистеми того чи іншого регіону. Якщо зовсім примітивно пояснювати, то розумна система іригації дозволяє "вдихнути життя" в землю і там, де завтра могла бути пустеля, вирощувати сільськогосподарську продукцію високої якості. Ізраїль, територія якого на 60% - це пустеля Негев, завдяки крапельному зрошенню і розвиненій системі іригації не тільки повністю задовольняє продовольчі потреби ізраїльтян, але і дає їм можливість круглий рік експортувати фрукти та овочі на найбагатші ринки світу.

Чому кажучи про водну інфраструктуру, я почав з земельної реформи?
Тому що поки земля орендована, навіть якщо вона оформлена в довгострокову оренду, жоден власник не буде робити довгострокові інвестиції, так як немає гарантій для нього, що землевласник завтра не захоче кардинально змінити умови аренди і вирощування с/г продукції стане збитковим.

Відновлення системи іригації та крапельне зрошення - це довгострокові проекти, з окупністю в кращому випадку в 7-10 років. Це дані розрахунків ЄБРР, який дивиться на такі проекти як на дуже перспективні. Саме тому землі потрібен відповідальний господар. А такому господареві однозначно потрібен захист його активів.

Земельна реформа, при розумному запуску, дозволить створити новий клас власників, зацікавлених в довгострокових інвестиціях в системи зрошення і в підвищення родючості своїх земель.

На відміну від ізраїльської держави, українська (поки що незріла) та визнаємо чесно, - поганий власник. Жодна державна інституція навряд чи знайде всередині країни бюджет на відновлення усього потенціалу систем іригації та зрошення.

А от створити умови, за яких би з'явилися асоціації водокористувачів із фермерів, — це можливо. Так скажімо, "централізувати" стандарти та "децентралізувати" відповідальність.

Ми втрачаємо доходи від води не тільки з-за того, що маємо досить зношену, неефективну, частково розграбовану систему зрошення, а ще тому, що сама логіка управлення цією інфраструктурою давно "застаріла"

Реалізація земельної реформи прискорить і інші процеси. Точно клас нових власників землі сформує і нові вимоги до Держводагентства, яке не може нескінченно латати дірки. І врешті-решт також буде змушено трансформуватись та ставати більш ефективною інституцією.

В нашій країні багато проблем: це пересихання річок і боліт, погана якість води, низький рівень каналізування та очищування стоків, поганий стан трубопроводів, несанкціоноване використання води, корупція ....

Але інвентаризація землі запустить необхідність "інвентаризації" водних ресурсів і зробить не тільки землю, а й воду (а в наслідку, екологію в цілому) – нашим важливим державним пріоритетом.

Я вірю в силу організації наших людей. І вважаю, що не за горами той день, коли фермери-землевласники масово почнуть створювати асоціації водокористувачів, щоб максимально ефективно використовувати природні ресурси. Тому не варто боятися земельної реформи, варто боятися пустелі, яка може з’явитися в результаті недолугого керування ресурсами.