Країні важливі як люди, так і території
Так, життя людини є найвищою цінністю. І цього ніхто не заперечує. Але казати, що життя людини в приорітеті над територіями країни, у той час коли іде війна і частина наших територій захоплена окупантом - військами Російської Федерації, це неприпустима риторика, тим паче Президента!
Україна вже шостий рік знаходиться в стані війни, і ми майже кожного дня втрачаємо своїх громадян! Ми втратили Крим, в нас окупували Донбас. І в цій ситуації слова Президента Зеленського щодо цінності життя абсурдні.
І взагалі. Що означають такі слова з точки зору Президента, і відповідно верховного головнокомандувача? Якщо хтось поставить ультиматум - наприклад, зараз ми нападемо на Харків і будемо його бомбардувати, або віддайте його нам, - треба віддати, бо нам шкода людей... це повний абсурд! Територія країни повинна захищатись за будь-яку ціну!
Підсумую все вищесказане. Щоб не робив Президент, як би не домовлялись між собою, ніхто не віддасть територію Донбасу Росії добровільно! За будь-яких умов!
Якщо буде потрібно, ми знову візьмемо зброю в руки і добровільно підемо воювати. І підтримка держави тут неважлива. У 2014 році ми вже переконались, якщо держава слабка і не знає, що робити, відповідальність за захист території беруть на себе громадяни України. І Конституція України це дозволяє.
Спасибі вам та іншим ветеранам за готовність, завжди дуже приємно читати таке.
Але треба зазначити, що з приходом до влади Петра Порошенка сталася якась дивна річ...
Чим далі ми заглиблювалися в його президентство, чим ясніше ми розуміли, що це за людина, тим більше народ втрачав віру у власні сили, тим більше було спокуси відмовиться від всякої відповідальності, кинути все та уїхати куди очі дивляться. Більш жорстокої профанації, більш повної дискредитації ідей патріотизму важко придумати (здача Криму, Іловайськ, Свинарчуки і т.п.)
Пєтя успішно завадив нам використати наші можливості на максимум, тому що стрімко "приватизував" і узурпував сферу захисту Батьківщини. Достатньо згадати репрессії і гоніння на добровольців. У цьому сенсі він протягом часу все більше нагадував Путіна. В країні почалася гостра нестача вільного дихання.
Може, як раз тому згодом народ підсвідомо і обрав таку слабку людину, як Зеленський, щоб заново відчути та показати СВОЮ силу. Хлопець, у якого, фігурально кажучи, все валиться із рук, який заблукав у трьох соснах при відповідях на запитання журналістів під час цього шаленого прес-марафону... Навіть складалося враження, що він нарочно підставляє себе під удар. Спочатку мені було соромно за те, що це президент воюючої держави і мені згадалися рядки Окуджави:
Вселенский опыт говорит, что погибают царства
Не оттого, что тяжек быт или страшны мытарства.
А погибают оттого (и тем больней, чем дольше),
Что люди царства своего не уважают больше.
Що й говорити, було багато чорних думок. Але потім я зрозумів, що це великий шанс для всієї країни, шанс протиставити пораженскі настрої Зеленського з одного боку, а з іншого народну незламність.
Треба подякувати Андрію Білецькому за те, що зумів згуртувати навколо себе так багато однодумців. Це справжній шанс для відродження національної ідеї.
Сумна правда полягає в тому, що Україна може відродитись із попелу. Але для цього треба горити по-справжньому, а із гнилі Фенікс не народжується.