Демократія під час війни - зло
Маленька історія з моєї книги #ЩоденникНелегальногоСолдата.
Знову і знову повторю свою непопулярну думку: демократія під час війни - зло. Коли обтяжений владою політик думає про рейтинги, тобто, про схвалення своїх дій більшістю - зазвичай для цього схвалення самої пропаганди замало, доводиться також робити реальні кроки.
Наприклад, не відправляти на передову мобілізованих. Чи насаджувати мир, який дорівнює капітуляції, бо цього "хочуть люди". А люди завжди, в усі часи, хочуть лише одного: щоб було тихо. І якби до них дослуховувались - то перший-ліпший диктатор, який додумався б цього не робити, окупував би всю планету.
(В часи потрясінь) більшість апріорі не буває права.
... і на максимальному зумі знімаю бойовиків, які базуються в маленькому, схожому звідси на фанерний будиночку - біленькому, з блакитним дахом. Вони зайняті своїми справами - вмиваються, п'ють воду з п'ятилітрових баклажок, ходять по двоє чергувати в секрет трохи лівіше - і не знають, що ми вже який день спостерігаємо за ними і готуємо їм маленький сюрприз. Єдина наша проблема - щоб зайти на вогневу позицію (кладовище) і вийти звідти, треба півтора кілометри йти повністю відкритою місцевістю...
Готуючись до операції, Вольф вивчає в тому числі мемуари про бої за Кальміус під час Другої світової війни. Йому трапляється епізод, розказаний колишнім радянським фронтовим розвідником: заходить він у Чермалик, стукає потихеньку в крайню хату і питає щось на кшталт того, чи є в селі німці і скільки їх. І отримує від господарів відро лайки на голову: мовляв, дістали вже що ті, що інші, розвели тут свою війну, людям спокійно жить заважаєте.
Минуло - скільки там років? - а нічого не змінилося. Починаючи "свою війну", ніколи не питайте думки обивателів. Ті, хто воюють, плюс ті, хто допомагають фронту - решта не повинні мати права голосу.
