Радянський Союз-2, або що нам несе зустріч Путіна з Лукашенком

19 грудня на Землю прийде Святий Миколай. Всім, хто був чемним у цьому році він принесе подарунки. І в тих людей підніметься настрій. І навіть на наступний день- 20 грудня, хтось пригадуючи те, що йому подарував Миколай. Буде веселим.

Я не знаю, чи був "чемним" з точки зору Святого Миколая президент Білорусі Олександр Лукашенко, і чи отримає він якійсь подарунок. Але думаю, що навіть, якщо і будуть подарунки, то 20 грудня у Лукашенко точно буде не дуже веселий настрій. Адже 20 грудня йому прийдеться летіти у похмурий, холодний Санкт- Петербург на зустрія з Путіним. Яка навряд чи буде обіцяти щось позитивне.

Звичайне диво

На початку грудня, ми всі, включивши телевізор, були свідками одного маленького дива. Ні, я маю на увазі не зустріч нормандської четвірки в Парижі, бо там нічого такого не сталось ( хоча спостерігати насупленого, знервованого, явно незадавленого Путіна, який, ніби відчуває, що щось може піти не по за його планом - також своєрідне шоу). Мова йде про інше : диво у Мінську.

В той час, коли президент Білорусі Лукашенко перебував у Сочі, де президент Росії Путін схиляв його підписати договір про інтеграцію з РФ, тисячі білорусів вийшли на центральні вулиці Мінська, на акцію протесту, скандуючи білоруською мовою: "Ніякай інтэргаціыї" " Ніякай союзов з імпєрской Росієй!" " Бєларусь жиє!" Мало того, що ці демарші були самовільними, так люди ще робили воїстину "жахливі" речі: демонстративно розривали на шматки портрети Путіна, масово піднімали біло-червоно-білий стяг Білоруської Народної Республіки 1918-1919 років( який з 1991 по 1995 роки був державним прапором Республіки Біларусь і у 1995 році за ініціативи Лукашенка, шляхом проведення сумнівного референдуму, був замінений на червоно-зелений, майже радянський). І все це, повторюю, без узгодження з владою. А що влада? А нічого! Абсолютно нічого! І це в країні, де завжди на любі протестні акції, чи вуличні виступи опозиції, відразу жорстко і швидко придушуються ( Згадаймо лише 25 березня 2017 року- День Волі- коли на людей, що вийшли у Мінську на демонстрацію був кинутий ОМОН, затримали більше 700 чоловік). А тут повна апатія зі сторони силовиків. Ні спецназу у шоломах і з гумовими кийками, ні "вагонзаків", ні водометів, ні сльозогінного газу. Прямо якесь торжество толерантності і демократії! Лише пару міліціонерів з мегафонами пройшлися уздовж рядів мітингарів, монотонно і флегматично, наче мантру, промовляючи щось на кшталт : "Ваші дії незаконні, розходьтеся по домівках", а за ним плентався якийсь тип у цивільному, котрий людей, що глумляться на Путним, відеокамерою знімав. Певно, цю "документалку", на всякий випадок робив співробітник білоруського КДБ.(Так саме КДБ, бо те, що в Україні іменується СБУ, в Росії- ФСБ, в США- ФБР, в Білорусі зветься- майже по радянськи: Камітэт Дзяржаунай Бяспекі Рэпублікі Беларусь- КДБ РБ; хоча білоруси кажуть зовсім просто - КГБ).

От вам і тоталітарний бацька Лукашенко, без дозволу якого, тут здавалось би і муха не пролетить.

Ну, хіба не диво?!! Таке собі диво на Свіслочі, річці що тече через Мінськ.

Москва-Мінськ : або з нами- або проти нас?

А чи таке вже і диво? Той, хто жив в часи СРСР, може пам’ятає, гасло, що тоді знаходилось було в кожній установі : " Народ и партия- едины!"( Правда жартівники добавляли: " Различны только магазины!", маючи на увазі спец магазини з різним дефіцитом, доступ у які мали и лише представники радянської парт номенклатури.) То може і тут стався той рідкісний випадок, коли інтереси і бажання електорату раптом співпали з інтересами правителя?

Спостерігаючи 9 грудня за фінальною прес конференцією нормандської четвірки в Парижі, всі помітили, яким знервованим і стомленим виглядав Путін. Здавалось, ще трохи і закуняє прямо там, серед мікрофонів. А як він ногами під столом перебирав-притупцьовував, чи то з нервів, чи то, щоб сон відігнати.

А стомитися Путіну було з чого. Буквально за два дня до Парижа, 7 грудня, в Сочі, у своїй резиденції "Бочаров Ручей", в нього була офіційна зустріч з президентом Білорусі. Олександром Лукашенко. Мету цього рандеву Москва не приховувала.. Ще 5 грудня прем’єр- міністр Росії Медвєдєв відмітив, що Союзна держава Росії і Білорусі- то велика цінність, а рівень інтеграції має бути максимально високим, не зважаючи на емоційне напруження.

6 грудня прес-служба Кремля офіційно повідомила: " Президент Росії Владімір Путін і білоруський лідер Олександр Лукашенко обумовлять в Сочі перспективи поглиблення інтеграції в рамках Союзної держави Російської Федерації і республіки Білорусь". Певно, люди, що ностальгують за СРСР, почувши все це, вже радісно вигукували: " Ура!"

Але градус "союзної" урочистості несподівано збив голова уряду Білорусі Сергій Римас, який вже 6 грудня, раптом заявив, що, мовляв, так, зустріч в Сочі буде, але говорити там стануть лише на суто економічні теми, не торкаючись ніяких політичних реформ і створення нових наднаціональних органів. Тим більше, що і сам Лукашенко, майже рік назад, 10 січня 2019 року, на нараді про соціально економічний розвиток країни, так прямо і сказав: " Ми з президентом Росії однозначно визначили, що сьогодні на повістці дня , такого питання, про об’єднання -- нема". І у властивій йому експресивності наголосив: " Тому треба заспокоїтись і припинити ці розмови, що хтось, когось нагнув чи нагинає. Тут ніхто нікого не нагинає".

І щоб остаточно заспокоїти своїх, Лукашенко, 5 грудня, за два дні до вильоту в Сочі, навіть, виступив в парламенті Білорусі, запевнивши депутатів, що спільного російсько-білоруського парламенту не буде, адже, дослівно: " Це наша країна, ми суверені і незалежні. Цим треба гордитись. Ми ніколи не ввійдемо і не збираємось входити в склад будь-якої держави- навіть братської Росії".

Але в Сочі летіти таки прийшлось. Бо у в січні 2019 такого питання на повістці дня не було, а в грудні 2019, воно з’явилось. Хто був ініціатором реанімації теми про об’єднання, здогадатись не важко. І розмови про те, що когось скоро "нагнуть" таки пішли. Разом з запрошенням у Сочі. І заявою Медведєва про "емоційний накал."

"В городе Сочі- тьомниє ночі"

І зустріч у "Бочаровому Руч,ї", таки сталась. Перемовини тривали аж 5 годин. І містика там була, коли на початку, після протокольного виступу двох лідерів, раптом на 5 секунд, світло згасло, і веселий настрій виник , коли Лукашенко сказав, що то все " Діма Пєсков винен", і обмін подарунками сторони влаштували: Путін подарував Лукашенко самовар, а той у відповідь презентував продуктовий набір з цукерками салом і сиром білоруського виробництва, ніби натякаючи, що Білорусь не голодує. 5 годин, за закритими дверима Путін спілкувався з Лукашенко. Про що вони так довго спілкувались, ми поки не знаємо. Напевно Путін під час цього неодноразово нагадував Лукашенко про борги Білорусі перед Росією. Але результату, тоб-то того, ради чого тут збиралися – рішення по крокам щодо інтеграції і створення Союзної держави не оголосили. Як і не було в кінці зустрічі звичайної у таких випадках спільної, колективної заяви, що, мовляв, досягли значного потепління, домовились про вічну дружбу та співробітництво і тому подібне. Абсолютно нічого конкретного ніхто не почув! Єдине, що всі почули: скоро буде наступна зустріч, на якій продовжать процес діалогу. І все! ( А вже 8 грудня, Путін летів в Париж, на інші перемовини - "нормандський" формат-- в де, як ми знаємо, також, ніби, ні про що не домовились, окрім про обмін полоненими. Це ж треба, два рази з Москви вилітав, про щось пробували говорити і все без толку. Такого "нефарту" у Путіна, певно, вже давно не було. Дрібниця, але приємно).

А в той час, коли Лукашенко дарував Путіну білоруське сало та сир, в самій Білорусі, в Мінську, люди скандували: " Ні інтеграцій!" і дерли на шматки фото з президентом РФ. А від Бацьки не поступало команди їх розганяти, наче, він і сам був солідарний зі своїми білорусами. І це Путін також пізніше узнав. Можливо і тому був такий насуплений у Парижі.

У середовищі публічних осіб, є таке поняття – plastik smile –"пластмасова посмішка". Ну, це коли перед об’єктивами відеокамер треба широко та радісно посміхатись, щоб продемонструвати всьому світу наскільки ти сильний та впевнений у собі, навіть якщо в реальності все не так добре.( Зеленськйи та Макрон, до речі, як ми побачили в Парижі, на відміну від Меркель та Путіна, мистецтвом plastik smile володіють на всі сто). Фактично, посміхатись під час відкритих, протокольних заходів – це загально прийнятий дресс-код всіх політиків .Ну, так треба. Але в Сочі, все було якось не так. І якщо на початку зустрічі, під час протокольного позування пресі, Лукашенко виглядав веселим та невимушеним, то коли сторони прощались, посмішок ні в Олександра, ні у Владіміра, на обличчі майже не було. . Сухо потиснули один одному руки, та й розійшлись, кожний поглиблений у свої роздуми.

Я не знаю, про що міркував в цей час Путін, а от думки Лукашенко, частково представити можна. Дивлячись, яким серйозний було його обличчя, певно, лідер Білорусі, відчув, що крім політичного та економічного тиску з боку Москви, в нього суттєво збільшились шанси померти не своєю смертю. Ну, не відстане від нього Путін. Тепер точно не відстане. Буде тиснути й тиснути, вимагаючи конкретної відповіді стосовно створення Союзної держави Росії та Білорусі. І будь яке рішення Лукашенка, злиття Москвою, чи навпаки, відсторонення, від Кремля – несе йому, лідеру Білорусі загрозу.

Ідея союзу Росії і Білорусі не нова. 2 квітня 1997 року між тодішнім президентом РФ Борисом Єльциним і президентом Білорусі Лукашенко, був підписаний договір про створення Союзної держави. Правда далі підписання цього паперу справ не пішла. Сторони активно обговорювали, як це здійснити в життя, і як юридично та політично оформити це майбутнє формування. Пропонувалось що це буде така собі федерації Росії та Білорусі. При чому, тоді Лукашенко, тоді набагато молодший та більш активний ніж старіючий, хронічно хворий Єльцин, все частіше натякав, а часто і прямо казав, що столицею, центром цієї федерації має бути—Мінськ. Він прямо претендував на лідерство у цьому тандемі. І шанси, "дотиснути" Єльцина у Лукашенка були. На фоні старого, хворого на серце дідуся Єльцина( який приклав руку до розвалу Радянського Союзу), молодий, амбітний, енергійний керівник , білорус Олександр Лукашенко, який хоче відродити "союз і дружбу двох великих народів", виглядав набагато вигідніше. Його могли підтримати люди і в Білорусі , і в самій Росії. Це був би цікавий прецедент, якби дійсно виникло державне формування, у склад якого ввійшла би Росія, але першу скрипку тут грала би не Москва, а Мінськ! Втім, цього не сталось. 31 грудня 1999 року Російською Федерацією почав керувати Владімір Путін( який керує нею й досі). Інтеграційні процеси між Мінськом та Москвою на той момент призупинились.

Призупинились. Але ідея об’єднати РФ і Білорусь під одним дахом не померла. Тепер ініціатива пішла з Москви. Путіну Білорусь стала потрібна, як повітря.

Білорусь, як шлях до вічної влади?

У середині 19 століття російські й цар Микола Перший мріяв приєднати до Російської імперії Болгарію, Сербію, Македонію, Чорногорію, а також Константинополь( Стамбул) з проливами Босфор та Дарданелли.( пізніше вся це закінчилось поразкою Росією у Кримській війні). Президент Путін виявився не менш амбітним. На правах " собіратєля зємєль рускіх" він всерйоз задався ідеєю створити, щось таке на кшталт, Радянський Союз- 2, або нову Російську імперію. І задумано це було вже давно. Перші рішучі кроки по реалізації цієї мети, були зроблені в 2014 році. Втім з Україною пішло не по плану. Ну, дещо, звичайно вдалось- анексія Криму, окупація 2/3 Донбасу. Але приєднати Україну до РФ не вдалось. Щось пішло не так.

Зато з Білорусією може вигоріти. І без всякої війни. Суто на, а-ля, законних підставах, якщо створити, якусь спільну союзну державу. А потім, до цієї форм акції, можна буде якось і інші колишні республіки СРСР підтягувати.

По друге, чому Путіну так важлива Білорусь? У 2024 році офіційно має закінчитися його каденція , .як президента Росії. Адже згідно Конституції РФ не можна балотуватись на президента, після двох термінів підряд. ( У 1999 році Путін, вже керував Росією, але по документам не був президентом, лише виконував обов’язки президента РФ. У 2000 році він виграв президентські вибори, згодом переміг і у 2004-ому. У 2008-ому взяв "тайм аут", ставши прем’єром Росії. У 2012 році Путін знову президент, і його термін з 4 років, продовжили до 6. В березні 2018 Путіна знову обрали). І таким чином, в 2024 році, теоретично Путін не може стати президентом Росії. А якщо хочеться?. А йому, судячи по всьому, таки хочеться.

Тут кілька шляхів. Або міняти Конституцію РФ, і дозволити Путіну балотуватись ще раз. Або, зробити його прем’єром з розширеними конституційним повноваженнями. Або створити нове державне формування- Союз РФ та Білорусі, і після цього відкрито балотуватись на посаду президента вже цієї "країни". Такий крок законодавство РФ не заперечує.

От, власне, цю карту і намагається розіграти Путін, закликаючи Лукашенко почати процес інтеграції з РФ і створення Союзної держави. От тут то і криється небезпека для Олександра Лукашенко. Припустимо, якимось чином таке станеться, утворять Союзну державу РФ і Білорусі. Але чи статне Путін, ділити владу з такою харизматичним і владною особою, як Лукашенко? Чи стане він терпіти його в своїй орбіті? Навіть, якщо в цій "державі" і знайдуть Лукашенко паритетну, гідну його статусу поважну посаду,- наприклад, прем’єр міністра, чи щось таке. Але чи захоче Путін ділити владу з кимось? Навряд чи...І яка тоді чекає Лукашенко?

Як уродженець Білорусі Олександр Лукашенко добре знає про історію зі смертю Петра Машерова.( Петро Машеров, з 1965 по 1980 роки перший секретар ЦК КП Білоруської РСР, тоб-то керівник радянської Білорусі. Був надзвичайно популярним серед населення, планував проведення ряду реформ, мав стати головою Ради міністрів СРСР, керівником уряду Радянського Союзу. 4 жовтня 1980 року, загинув під Мінськом у ДТП при доволі сумнівних обставинах. Вже тоді, ширились чутки, що цю аварію організував керівник КДБ СРСР Юрій Андропов, котрий бачив в особі Машерова конкурента на владу.). Путін також починав свою кар’єру у КДБ і навряд чи буде приязно ставитись дот тих, з ким буде потрібно ділити владу.

І Лукашенко все це прекрасно розуміє. Як розуміє і те, що разі його т непоступливості ідеї щодо створення Союзу Росії та Білорусії, Путін не стане сидіти без діла. Спочатку буде шалений політичний, психологічний, економічний тиск. А як не допоможе, і Лукашенко буде твердо стояти на своєму, мовляв, дружити з Росією будемо, але окремими країнами, бо народ Білорусі не бажає об’єднання, то в хід підуть інші методи, аби зробити так, щоб не заважав Лукашенко інтеграції... Ну, там, "Новічок", несподіваний серцевий напад, авіакатастрофа, чи щось таке. Ну, хлопці з ФСБ чи ГРУ, в цьому плані специ.... От тому і не веселий був в Сочі, Олександр Лукашенко, прощаючись з Путіним. Бо відчував, що не залишить тепер господар Кремля в спокої..ні його, ні синьооку Білорусь....

Привіт, сябри, із "ДНР"!

А особисто в мене недавно був своя причина згадати до Білорусі та подумки звернутись до її лідера.

Те що на фото - фляжка білоруської горілки "Сяброука. Душа компанії". Кажуть дуже пристойна і якісна горілка(Втім сам ще не пробував, чекаю якоїсь важливої нагоди чи свята).

А ну придивіться уважніше на акцизну марку. Що бачите? Правильно, ненависна кожній порядній та адекватній людині, абревіатура- "ДНР". На білоруській горілці? Так.

По цій фляжці можна географію вивчати. Виробили її в Білорусі. Потім, через всю велику Росію, вона разом з партією інших фляжок, прибула в Україну, в Донецьку область, згодом в Донецьк. А потім з Донецька ця " Сяброука" прибула на захід України, до мене у Львів.

Її, в якості сувеніра, привезла одна моя знайома. Ця дівчина народилась в Донецьку, вчилась там в місцевому університеті. А після 2014 року, зі зрозумілих причин, виїхала з міста і продовжила навчання вже у Львівському університеті. У 2020 році ця донеччанка отримує диплом, професію, але повертатись назад у рідне місто, вона, як і тисячі молодих донеччан, що вчяться у Львові, не бажає. " Бо на що можно сподіватись у Північній Кореї? А в Донецьку тепер, приблизно те саме..."- сумно каже вона. Дома залишились батьки, яким шкода кидати квартиру. До них вона періодично їздить. От цього разу привезла білоруську горілку з акцизною маркою "молодої республіки". Вона розповіла, що у Донецьку є, так би мовити, такі собі представництва фірм, білоруських виробників. Горілка "Сяброука" там іде нарозхват. Звичайно, для економіки Білорусі це плюс. А от як з точки зору законності? Чи знає про такі витівки білоруських фірмачей офіційна влада Республіки Білорусь. Адже вести торгові відносини з сепаратистами- це, фактично, і підтримувати сепаратизм. В Білорусі такого явища, ніби, слава Богу, нема. Але є люди, що розмовляють російською мовою. І в Білорусі таких більшість. А згідно сучасної офіційної доктрини Кремля, всі, російськомовні, автоматично вважаються росіянами, і велика мать Росія повинна їх завжди захищати. Наприклад, своєю армією. Навіть на чужій території. Навіть тоді, коли вони, російськомовні, в тому потреби не мають. У січні 2019 року на урядовій нараді в Мінську, Лукашенко поставив під сумніви сам факт, якихось агресивних дій Росії, щодо Білорусі. " Нема такої можливості у Росії, та і враховуючи наслідки, якщо на такий крок іти, то не буде такого"- впевнено сказав лідер Білорусі. Ну, ну... Ми, українці, так само думали, що Росія не піде на такий крок.. Втім, потім був 2014 рік, Крим, Донбас...

І останнє .Олександре Григоровичу, пане президент союзної Україні Білорусі! Не залишайте поза увагою факти бізнес відносин білоруських підприємців з фейковими "республіками". Забороніть це. Здається дрібниця, але в світі все взаємопов’язано. Бо де гарантія, що вже завтра Росія не забажає захищати російськомовних людей у Білорусі і Вашій державі раптом виникнуть якісь там Вітебська чи Гродненська Народні Республіки? А воно Вам треба?