Благий намір з небезпечними ознаками

Все більше лунає заяв про виплату українських пенсій мешканцям в окупації. Поки це йде від неофіційних глашатаїв. Реакцію суспільства випробовують радники - поглиначі канапок зі столів для звільнених заручників, або депутатки - шанувальники матраців. 

Зокрема, слуга народу, очільниця комітету соцполітики Галина Третьякова промовила, що пенсіонери з окупованих територій мають право отримувати українську пенсію одночасно  з виплатами з боку окупантів: 

«ми не будемо з’ясовувати, що людині там платять, а будемо забезпечувати її пенсією, тому що це наш громадянин і у нас з ним, як у держави, є зв’язок».

Дивно звучить оце - «будемо», ніби, як вже про вирішений факт.

До речі, пані Третьякова проявила себе не в одній провокації. Нещодавно вона запропонувала виключити з категорії пільговиків учасників війни з росією, які проходили службу в зоні бойових дій за контрактом. Ветерани з реакцією не забарилися. 

Але то інше.

Повернусь до пенсій. 

З вашого дозволу наведу приклад з власного досвіду про «наших громадян» з якими «є зв’язок». Це важливо, для розвитку обговорення теми. 

Якось я мав честь в 2014-му очолити одне з військових  угрупувань в секторі “M”. Так сталося, що коли росія почала агресію, нашим силам прийшлося відійти. Певна частка військових з категорії  «наших громадян» - уродженців Амвросіївського та Новоазовського районів відмовились виконати наказ та залишились охороняти рубежі донбасії від «лютих українців».

І ось, коли «начфін» приніс документи, де нарахував на картки «нашим громадянам в окупації» грошове забезпечення, стриманих слів мені обрати було важко. Але ж гроші вже не один місяць йшли на ту сторону в кількості декількох мільйонів гривень фактично на фінансування терористів. Аргумент, що може хлопці десь партизанять в засідках був зовсім  непереконливий. 

Рішення виявилось досить простим: кошти для тих, кого немає в строю видавати готівкою, при особистому зверненні військовослужбовця у фінансовий орган військової частини. На жаль таких звернень «наших громадян» були одиниці. Зрадники так і залишились стояти на блокпостах маладих рєспублік.

До чого веду.

За вищевказаним підходом слід діяти у відношенні всіх пенсіонерів, які залишились на території, що контролює агресор. Їх кошти резервувати на окремому рахунку до моменту деокупації чи сплачувати при особистому зверненні пенсіонера в державні фінансові органи з відповідною перевіркою.

Іншого в умовах війни НЕ ДАНО. 

І якщо у деяких виникає ідея сплачувати пенсії в ОРДЛО, то за такою аналогією треба платити пенсіонерам, що живуть в Криму. Чи може хтось шукає прецедент, щоб можна було назвати  Крим не дуже і окупованим?

Нашій владі треба в першу чергу дбати про громадян України, які знаходяться поруч і яких війна зробила жебраками та безхатьками. Мільйони біженців зі Сходу живуть на підконтрольній території  в нелюдських умовах, але до них якось всім байдуже. 

Є вихід, як знайти додаткові кошти для постраждалих від дій росії. Він складний, але необхідний та справедливий.

Так, за нормами права, шкода, завдана особі неправомірними діями, відшкодовується в повному обсязі Стороною, яка її завдала.

Слід добиватись щоб на найвищому міжнародному рівні за росією був закріплений юридичний статус окупаційної влади щоб запустити механізм презумпції винуватості агресора: він вчинив шкоду та несе за це відповідальність. 

Держава Україна повинна подати та забезпечувати судові  позови по кожному українцю, який зазнав лиха внаслідок агресивних дій росії, в першу чергу в частині компенсації за знищене майно, вимушене переселення та втрату життя і здоров`я.

Отже, слід формувати політику задля забезпечення прав громадян, які знаходяться поруч, а не обговорювати безглузді рішення про спрямування в безодню мільярдів гривень, що фактично призведе до фінансування великої кількості поплічників окупаційного режиму і обвалу бюджету України