Про наміри ухвалити закон про ринок землі

Я за ринок землі. Але...

Шановні народні депутати! Ви хочете їсти фуражне зерно і ріпакову олію?

Вже зараз підприємці, аналітики і політики довкола світу кажуть про те, що держави мусять створювати замкнуті цикли, щоб виробляти найнеобхідніше всередині країни. І немає нічого більш необхідного, ніж продукти харчування.

Хоча б епідемія коронавірусу мала змусити вас переглянути модель управління землею сільськогосподарського призначення для того, щоб вона виконувала свою головну місію – нагодувати людей в країні.

Чи відомо вам, що Україна критично залежить від імпорту їжі? Йдеться навіть не про італійські макарони. Сьогодні ми імпортуємо картоплю з Білорусі і Росії. Ми є найбільшим в Європі імпортером цибулі. Б’ємо рекорди за імпортом часнику. Це продукти, які можемо в достатній кількості вирощувати самі, але яких ризикуємо не мати і за які вже платимо вдвічі дорожче.

Головна причина в тому, що більшість української землі контролюється агрохолдингами. Ті вирощують технічні культури - фуражне зерно чи ріпак, - продають на експорт, відшкодовують ПДВ і гроші залишають в офшорних компаніях.

Законопроект, за який Ви маєте намір голосувати, цей стан речей не змінює, а лише цементує.

Жоден агрохолдинг не нагодує людей. 80% продуктів харчування в світі вирощується малими і середніми фермерами.

Тому зараз треба думати не про кеш, який одноразово можна зібрати від продажу землі, а про фермерів, які будуть нас годувати.

А це означає, що до запровадженням обігу землі сільськогосподарського призначення має бути ухвалений закон про сільськогосподарську кооперацію. Фермеру, який вирощує картоплю, цибулю чи часник потрібні сухі склади і транспорт, щоб перевезти і зберігати те, що він виростив. Кожен фермер окремо не здатен цього зробити. Але декілька фермерів можуть зробити це разом.

Крім того перед тим, як продавати землю громада повинна мати законні підстави пересвідчитися, хто купує землю і що має намір там вирощувати.

Дозволити продаж землі зараз можна лише фізичним особам-українцям і не більше, ніж 500 гектарів на одну родину.

Запроваджувати обіг землі сільськогосподарського призначення не можливо без гарантованого державного кредитування для малих і середніх фермерів. А в умовах глибокої фінансової кризи і секвестру бюджету країни це звучить як знущання.

І зрештою, ви можете собі уявити щоб влада незалежної держави, в умовах пандемії і світової економічної кризи розпочала «розпродаж» землі? Так діють або колонізатори, або ідіоти.