Ганна Музика: "У моїй професії недоліків немає"

Ганна Музика – лікар-інфекціоніст, майор медичної служби, начальник відділення кишкової інфекції клініки інфекційних захворювань ВМКЦ ПР.

Спілкувалися ми з нею з усіма тривожними атрибутами карантину: в масках, дотримуючись соціальної дистанції. Втім, Ганна Андріївна була жвавою, говіркою та відкритою. Вона з неприхованим захопленням і пристрастю розповідала про інфекції. І зізналася, що часто люди не розуміють такої її одержимості роботою.

Військову справу вона обрала свідомо, а після численних ротацій в зону ООС лише більше ствердилася в думці, що знаходиться на своєму місці. Втрати і особисті драми не позбавили її оптимізму та позитивного мислення.

Ганно Андріївно, розкажіть трохи про себе і свої перші кроки в медицині?

Я родом із села Дідовичі Новоград-Волинського району Житомирської області. Закінчила школу. Вступила до Івано-Франківського медичного університету в 2001 році. У 2007 році я його закінчила і пішла працювати до епідслужби. Пройшла інтернатуру і зрозуміла, що це – не моє. Вирішила повертатися в медицину. Якщо вже закінчила лікувальну справу, то треба лікувати людей.

Якраз у той час, у 2008 році, набирали медперсонал до військового госпіталю в Новоград-Волинський. Маленька військова частина А 1063. Мені запропонували місце лікаря-інфекціоніста. Я пройшла спеціалізацію і з 25 січня 2010 року вступила на службу. У 2013 році військову частину розформували і мене перенаправили на службу до ВМКЦ ПР на посаду ординатора відділення кишкової інфекції клініки інфекційних захворювань. Я почала працювати тут з жовтня 2013 року – за пів року до початку війни на сході України.

24 березня 2014 року ми відбули на бойове злагодження для медичного забезпечення військ. Їздили у відрядження по два тижні. А вже в липні поїхали до 61 військово-мобільного госпіталю, який знаходився в зоні АТО. Там я пробула до 1 вересня.

Друга моя ротація була в 2016 році, третя в 2018 році. Обидві тривали більше 3 місяців. У 2017 і 2020 роках відбувала у відрядження на декілька днів для надання методичної допомоги чи розслідування по інфекційних захворюваннях.

2014 рік, літо, посадка, серпень здається, тут не всі дівчата, які надавали допомогу пораненим.

Які особливості роботи інфекціоніста в польових умовах на відміну від стаціонару?

По-перше, умови. У стаціонарі в нас є палати з окремим санвузлом, душем, їдальнею. У польовому госпіталі в мене було в розпорядженні 4 палатки. Окремі для кишкової та повітряно-крапельної інфекції. Для кишкової інфекції в нас був облаштований окремий біотуалет. Також у нас була санепідслужба –військова лабораторія, де ми виконували бакпосіви (мікробіологічне дослідження, яке дозволяє виявити джерело захворювання, - ред.).

Ми також надавали допомогу в прийомі поранених. Інфекційних хворих не завжди було багато. Тож працювали, де бракувало вільних рук: допомагали нашим хірургам, операційним сестрам.

Ми керувалися такими ж протоколами, що і тут, але навкруги відчувався неспокій. Відлуння війни. У 2016 році мене відкомандировували у Волноваху. Там була бригада для надання допомоги. Ми розміщувалися в медичній роті для підсилення залежно від того, яка військова частина там стояла.

Я приймала як інфекційних, так і терапевтичних хворих. В 2016 і в 2018 ми розміщувалися вже в районній лікарні. Умови для військовослужбовців стали кращими. До нас зверталися і цивільні за консультацією й амбулаторним лікуванням.

2014 рік, як все починалося, дружба на все життя!

Які інфекції були найбільш поширеними?

Ангіни, ГРЗ, бронхіти та гастроентероколіти. Специфічних інфекційних захворювань не було. Я думаю, що хлопці часто і не зверталися. Лікувалися на позиціях. Це вже тих, кому було найгірше, привозили до нас.

Якщо на передовій станеться спалах Covid-19, там є умови, щоб організувати лікування?

Ізолятори в госпіталі є, а лікувати будуть обласні інфекційні лікарні, де є спеціальні умови.

На вашу думку, карантин, який ми зараз переживаємо, виправданий?

Кожна людина повинна дотримуватися правил особистої гігієни. Через брудні руки ми можемо занести не лише Соvid-19, а й багато інших інфекцій. Той самий гепатит, дизентерію. Мити руки та одягати маски – це робиться для індивідуального захисту. Сказати, що це зупинить пандемію, я не можу. Маски мають носити і хворі, і здорові, щоб перервати розповсюдження.

Для тих, хто цього робити не хоче, я скажу, що у нас багато вірусів. Люди переносять ці захворювання протягом життя і, часом, навіть цього не помічають. Ходять хворі з хронічним вірусним гепатитом С. Вони заразилися, а "клініки" не було. Вони виявляють його випадково, коли здають звичайний біохімічний аналіз крові. Здоров’я кожної людини в її руках. Якщо ми себе берегтимем, постараємося менше контактувати, то, може, і зупинимо поширення.

Квітень 2014 року, медичне забезпечення повітряному простору

В умовах пандемії інфекціоністи опинилися в авангарді. Щодня на роботі вони наражають своє життя на небезпеку. Коли обирали спеціалізацію, ви це усвідомлювали?

Я думаю, що зараз багато лікарів думають: "Добре, що ми вибрали іншу спеціалізацію!" (сміється). Коли я навчалася в медичному університеті інфекція була одним з курсів, які мені подобалися. Мені було дуже цікаво. Ці захворювання не схожі на інші. Інфекціоніст – це той самий терапевт, тільки на ранг вищий.

Пацієнт ходить від одного лікаря до іншого і ніхто не може зрозуміти, що з ним. Зрештою йде до інфекціоніста. Інфекціоніст бачить дрібні нюанси, які допомагають поставити діагноз.

Розкажіть про такий випадок, коли ви, як доктор Хаус, розгадали загадку.

Кожен випадок особливий. До тебе приходить пацієнт з певною клінічною картиною. Ти не знаєш, що в нього: думав, що це одне захворювання, а насправді – це щось інше. Людину треба оглянути з усіх боків, щоб точно поставити діагноз.

Найтяжчі, мабуть, хворі, які надходять з лихоманкою неясного походження. От температурить давно, а неясно чого. Тут треба або виключити, або підтвердити інфекційну природу захворювання. Треба докласти максимум зусиль, щоб це з’ясувати.

У 2014 році не було важких випадків для лікаря-інфекціоніста. Більше треба було вмикати психолога і морально допомагати пораненим. Це неабияке психічне навантаження, коли лежать хлопці з ампутацією кінцівок і тяжкими пораненнями, а в мене серце кров’ю обливається, бо серед загиблих були мої знайомі. Це було нестерпно. Більше 10 днів я себе переборювала, щоб не розплакатися перед хлопцями.

Маленька поїздка в 2014 році

Які недоліки є у вашій професії?

У моїй професії недоліків немає. Мені все подобається. Коли в 2013 році скоротили госпіталь, в якому я служила, переді мною стояло питання: або піти з армії, або лишитися. Я все обдумала і вирішила, що нікуди не дінуся від своїх солдатиків. Я звикла до цієї системи. І, мабуть, в цивільному житті себе не знайду.

Були зустрічі з одногрупниками, я ще жодного разу на них не потрапила. У мене як не чергування, то відрядження. Мені докоряють, що я зі своєю армією не можу нікуди вирватися.

Мені моє життя подобається і моя служба подобається. Я себе тут знайшла. У нас треба, значить – треба. У нас є обов’язок. Сказали, що завтра відбуваємо для надання допомоги, ти зібрався і пішов.

Якщо прискіпуватися, то можна знайти недоліки. Були важчі часи. Я переживала епідемію 2009 року, коли було багато хворих на грип Н1N1. Слава Богу, пережила. У мене було малесеньке відділення, де лежало на 30 ліжках 80 і 96 хворих. Всі одужали, пережили цю біду.

ЗАПИСАЛА: ЕКАТЕРИНА ЛАЗАНЮК

-----------------------------------------------------

Если у Вас есть желание помочь финансово в приобретении лекарств для ребят, на данный момент проходящих лечение в одесском военном госпитале

карта Приватбанка 4149 6293 9991 2260 Танцюра А.В.

Для перечислений из-за рубежа:

Western Union or Money Gram

Tantsiura Andrii

Odesa, Ukraine