Культура за Рублі. Савік Шустер. Мінкульт.

Останніми днями у моєму Фейсбуці люди активно шарили відео виступу Ольги Полякової на програмі «Свобода слова Савіка Шустера». Мені на карантині робити нема чого, тема культури дуже близька, тож я вирушила у неймовірну подорож тривалістю у 2,5 години, з метою подивитись контекст, у якому відбувся зворушливий виступ співачки.

Савік Шустер, який протягом всієї програми неодноразово наголошував на тому, що дуже ретельно готувався до дискусії на тему культури, перебігу подій у період пандемії та реального стану культурних індустрій в Україні, одразу довів власну некомпетентність у цьому питанні. Ведучий на перших же хвилинах ефіру спотворив прізвище Ахтема Сеитаблаева, прокоментував звання Заслуженого артиста Автономної республіки Крим, як не важливе, та забув про найгучнішу прем'єру останнього року від українського та кримсько-татарського режисера у переліку. Наприкінці програми, вивели на екран статистику у процентному співвідношенні джерел доходів у музикантів, що викликало низку іронічних та саркастичних висловлювань, стосовно оприлюднених даних та багато питань "звідки таку нісенітницю взяли". Таким чином, програма одразу стала цікавим випадком для вивчення.

Серед гостей програми було:

1.  Дев’ять осіб з людей які безпосередньо створюють культурний продукт (режисери, актори, співаки, виконавці… перелік можна побачити в описі під відео), двоє з них просто прийшли виконати свої нові пісні, але, з якихось причин, були присутні протягом всього часу.

2.  Святослав Вакарчук, якого представили у двох іпостасях: лідера гурту «Океан Ельзи» та лідера партії «Голос».

3.  Олександр Ткаченко. Голова комітету ВР України з питань гуманітарної та інформаційної політики.

Все що відбувалось протягом програми, назвати «конструктивним діалогом» язик не повертається. Можна зрозуміти, що митці висловлювали власне бачення кожен зі своєї позиції, і це логічно, бо кожен  з них має власну думку, відповідно до того чим займається та стану справ на сьогоднішній день. Але деякі заяви трохи бентежать. Наприклад, Ахтем Сеитаблаев посеред промови про культуру, духовність та те, як необхідно формувати культурний код сучасного українця через сучасне українське мистецтво, наводить приклад про розподіл коштів у РУБЛЯХ… Далі, людина, що не має можливості бачитись з родиною, яка живе у Криму – не може вимовити «анексія Криму», а просто каже «через відомі події». Наприкінці програми Ахтем Сеитаблаев вже виправляється та розмірковує про гроші у гривнях, але питання Криму це не стосується.

Що з нами не так? Я ще можу зрозуміти, коли продавці в Одесі мені кажуть: «Есть рубль?», а я відповідаю: «Есть, могу дать, но вы потом не обижайтесь», бо закинула собі якось у гаманець рублі на такий випадок.. Але, купа людей дивиться національний телеканал, на якому кажуть «РУБЛІ» та не можуть досі вимовити «АНЕКСІЯ»… і всім байдуже. Деякі висловлювання викликають обговорення поза кадром, але не ці.

Ще можна зрозуміти Олю Полякову, яка неодноразово ставить питання: «Коли дозволять масові заходи?», бо вона представляє бізнес у сфері культури. Це питання в нікуди, але про це трохи пізніше. Задля того щоб зрозуміти зміст цього питання, треба усвідомити основну річ: виконавець – не ресторан. Не можливо поїхати в тур та запланувати концерти, а відповідно й доходи, не розуміючи коли це реально можливо буде зробити. Навіть один концерт на середню аудиторію, не організовується за тиждень-два, це місяці підготовки та реклами.

Олександр Ткаченко більше слухає, ніж говорить. Він намагається пояснити доцільність зменшення видатків на культуру у секвестрі бюджету та озвучити ідею щодо того, як держава повинна фінансувати лише проекти, які мають фінансовий результат або міжнародний резонанс. Його теж можна зрозуміти, як людину, що прийшла з бізнесу. Також, пан Ткаченко зазначає, що культурні індустрії приносять 4% ВВП України. Звідки такі дані, якщо в нас кіноіндустрія офіційно збиткова, державні інституції завжди кажуть про нестачу коштів, а статистика кількості культурних операторів поза межами державного сектору досі не врахована? Я, якось, спитала на лекції колишнього мера Вроцлава, Рафала Дудкевича: звідки вони знають точну кількість недержавних організацій, що працюють у сфері культури?, - він почав сміятись, та сказав: місто не велике – ми просто порахували!, - а ще вони знають ТОЧНУ кількість коштів, яку приносять у бюджет недержавні культурні інституції. Це точно не про Україну. 

Отже, у всій цій какофонії думок та бачень, не має відповіді на питання Олі Полякової: «коли?», а думки Олександра Ткаченка та інших, про майбутнє культури та необхідні кроки – лише припущення. Проблема полягає в одному: всі, не залежно від того, запросили їх висловити власну думку до Савіка Шустера, чи ні – прагнуть бачити стратегію та строки виходу  сектору культури з пан епідемії та стратегію розвитку, взагалі, за окремими напрямками. Всі гості кажуть про те, що навіть уявити не можуть, як зараз живіть та будуть відновлюватись невеликі культурні оператори та митці.

Задавалося б, ніхто зараз не може відповісти на це питання, бо ми не маємо Міністра культури та інформаційної політики протягом двох місяців, як зазначають гості ефіру…, жоден представник Міністерства культури та інформаційної політики не присутній на програмі, а саме представники цієї інституції мають знати та формувати відповіді на ці питання…

Але повернемося до реальності. «Виконуючий обов’язки» – це, наразі, і є Міністр культури та інформаційної політики; також, Міністерство культури та інформаційної політики – не одна людина, а ціла інституція, яка отримує кошти з державного бюджету, а відповідно, утримується за кошти платників податків. Все це, власне, ті люди, що мають відповісти на всі поставлені питання і вони у нас є!

Чому така потужна інституція мовчить? Може тому, що останні дії Міністерства є лише імітацією роботи, що виглядає так, ніби люди працюють тимчасово і бажають просто перечекати. Серйозно? Під час панепідемії та необхідності виходити з цієї кризи всією країною?

Можна навести перелік безглуздих дій останнього складу Міністерства:

1.  Майже на наступний день після введення першої полегшеної версії карантину в Україні, нове Міністерство скликало «Експертну зустріч щодо створення в Україні Музею сучасного мистецтва», де було запропоновано учасникам представити бачення такого музею. Дев’ять з десяти учасників сказали, що пропозиція прийшла з вечора на ранок, а, відповідно, жодних пропозицій за такий термін підготувати було не можливо. Жодного з учасників не представили, тож більша частина людей лишилась не інкогніто. Навіщо була скликана така зустріч? Як можна підготувати концепцію нової інституції протягом ночі? Як відбиралися учасники?... Відповідей на ці питання не має, але нове Міністерство і не потребує… Захід проведено, тема актуальна…

2.  Наступне важливе питання: з якою метою Міністерство культури та інформаційної політики запустило опитування про спроможність культурних індустрій в умовах коронавірусу одразу після Українського культурного фонду (УКФ)? Якщо подивитись на реалії, то в УКФ є потужності опитати прибуткові та недержавні організації, до яких здебільшого відносяться представники креативних індустрій та зробити певні висновки. А як таким опитування може скористатись Міністерство культури та інформаційної політики? Інформація на ресурсах майже не оновлюється, за новинами слідкують лише представники державного сектору та невелика частина зацікавлених осіб.

3.  Далі була повна нісенітниця… у вигляді привітання в.о Міністерства культури та інформаційної політики від 30 березня 2020р., з радісним повідомленням про те, як відстояли бюджет на культуру… Згадаємо, що секвестр бюджету у той день не прийняли, а також, він передбачав майже повне скорочення видатків на сферу культури, окрім операційної діяльності державних інституцій. В наступній редакції секвестру, на культуру повернули частину видатків, але не в повному обсязі. Цю редакцію прийняли, Міністерство знов раділо. Що так надихнуло на позитивні емоції – відповіді не має. Виходячи з таких меседжів на сторінках у ФБ Міністерства, можна зробити висновок, що жодної участі у перемовинах та формуванні бюджету Міністерство не приймало, а лише реагувало на роботу інших інституцій. У русі за збереження державного фінансування для УКФ та інших державних інституцій, що підтримують приватний сектор - Міністерство жодного публічного звернення не зробило.

4.  На засіданні Кабінету Міністрів від 04 травня 2020р. в.о. Міністерства культури та інформаційної політики висловила «думку» щодо недоречності відкривати музеї та бібліотеки примусово, в умовах лише часткового зняття карантину. Ця «думка» в повному обсязі була цитатою офіційного звернення Олександра Ройтбурда, директора Одеського Художнього музею, на припущення Кабміну відкрити музеї та бібліотеки наприкінці квітня. Більше в.о. Міністерства культури та інформаційної політики жодних пропозицій не внесла, з чого можна зробити висновок, що до стратегії виходу України з кризи в цілому, та зокрема, сектору культури, профільне Міністерство не має.

Якщо спробувати фіналізувати все вищенаведене. По-перше, інституція, яка має розробити план виходу з кризи – не має жодного логічного та описаного плану дій, а ні для себе, а ні для працівників культурного сектору. По-друге, вперше, навіть потужні приватні інституції у сфері культури, потребують хоча б інформаційної підтримки, якої не відбувається, а вони мають вийти з карантинних обмежень одними з останніх, а це означає – фінансові витрати, які досі не можна порахувати, а, тим паче, намагатись розробити план запобіжних заходів. По-третє – відсутність розуміння кількості коштів, що надходить до бюджету від сфери культури через брак реальних статистичних даних, така недбалість може коштувати українцям дуже дорого.