Багато грошей не буває: нова етика держслужби?

Розпочну блог з дісклаймера: ніколи не належала до людей, не здатних щиро радіти чужому успіху. Високі гонорари, премії, зарплати, тобто все те, що більшістю людей підсвідомо вкладається в поняття «успіх» насправді не є його єдиним вираженням. Успіх це більше про стан душі, задоволення та рівновагу, які приходять від позитивного наслідку роботи. І головне - успіх завжди етичний, інакше він переходить в категорію вигоди «будь-якою ціною».

Основним мотивом написання тексту, який ви зараз читаєте, слугувало бажання привернути увагу до проблеми дотримання державними службовцями професійної етики у спробі стати успішним. І оскільки судова система вже не перший десяток років є об’єктом мого дослідження, пропоную розглянути підняту проблему саме в її площині.

Час від часу вітчизняну сферу новин заполоняють повідомлення про те, що той чи інший високопосадовець отримав премію, яка перевищує його річний дохід . Читачі обурюються, запитуючи себе: «Куди дивляться правоохоронці?» Вони безсилі, адже все…законно?

Заробітна плата державного службовця відповідно до ст. 50 Закону України «Про державну службу» складається з посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця і т. д, а також премії (у випадку встановлення). Премії бувають різні: місячні або квартальні та за результатами щорічного оцінювання роботи. Остання виплачується в межах фонду оплати праці, який визначається виходячи зі штатної чисельності працівників. При цьому, законодавча конструкція облаштована таким чином, що виплата премій в значному розмірі можлива за умови фонду економії оплати праці.

Що стосується працівників судів, то премії встановлюються в залежності від їхнього вкладу в кінцеві результати роботи і граничними розмірами не обмежується.

На практиці це мало б мало працювати так: якщо в суді за штатом обліковується 10 чоловік, а фактично працює п’ятеро, то зекономлені кошти виплачуються цих п’ятьом пропорційно кінцевим результатами їхньої роботи.

Однак щоденно відвідуючи недоукомплектовані суди не рідко можна зустріти працівників, незадоволених рівнем оплати праці. Чому ж так відбувається, що за однакових законодавчих умов в одних судах працівники почуваються «преміально дискримінованими», тоді як в інших цієї проблеми не відчувають взагалі?

Закон гласить, що розмір премій визначається керівником державної служби в державному органі. В суді цю функцію виконує керівник апарату. Тобто саме ця посадова особа приймає остаточне рішення про конкретний розмір премії конкретному працівнику та, звісно, собі.

Зважаючи на значний обсяг інформації щодо всіх судів України, пропоную розглянути ситуацію в зрізі середньої ланки судів всіх спеціалізацій, які знаходяться в столиці. А саме: проаналізувати доходи керівників апаратів за грудень 2019 року – травень 2020 року Апеляційного суду м. Києва, Шостого апеляційного адміністративного суду, Північного апеляційного господарського суду та Вищого антикорупційного суду України (який в своєму складі має апеляційну палату). Таке дослідження стає можливим завдяки відкритому Державному реєстру декларацій.

Керівник апарату Київського апеляційного суду в 2020 році не повідомляв про суттєві зміни свого матеріального стану, а в грудні 2019 року задекларував 138633,00 грн. Примітно, що в цьому суді працює рекордно велика кількість суддів – 113 чоловік, відповідно апарат, який забезпечує їхню роботу є чималим. 

Керівник апарату Шостого апеляційного адміністративного суду не повідомляла про суттєві зміни свого матеріального стану ні в 2020 році, ні в грудні 2019 року. Нагадаю, що в цьому суді працює 41 суддя.

Керівник апарату Північного апеляційного господарського суду в 2020 році не повідомляла про зміни в своєму матеріальному стані, а в грудні задекларувала 122 520, 00 грн. В цьому судді вершать правосуддя 56 суддів.

Керівник апарату Вищого антикорупційного суду задекларував в 2020 році покращення свого матеріального стану на рекордні 353 691,00 грн. та тричі повідомляв в грудні 2019 року на загальну суму 542 808,00 грн.(24.12.2019, 02.12.2019, 02.12.2019).

Методом простого арифметичного сумування, дізнаємось, що за період, який нами досліджується, матеріальний стан даного посадовця покращився на 896 499, 00 грн.

Останній розглянутий нами кейс викликає особливу цікавість зокрема через те, що в цьому суді працює порівнювано найнижча кількість суддів. Крім того, з офіційних документів, які гуляють просторами Інтернету дізнаємось, що в 2019 року базовий середньомісячний оклад працівників апарату цього суду від 10 до 15 тис. грн., їхнього керівника - 30 тис грн. Перевіривши інформацію в Реєстрі декларацій працівників апарату також дізнаємось, що в досліджуваному періоді ніхто з них не повідомляв про суттєві зміни в матеріальному стані, пов’язані з отриманням доходу, який перевищує 50 прожиткових мінімумів доходів громадян.

А судді? Нагадаю, що Верховна Рада на період карантину обмежила розмір суддівської винагороди десятьма розмірами мінімальної заробітної плати…

І на цьому моменті саме час звернутись до етичних правил. Державний службовець зобов’язаний уникати надмірних трат державних коштів, а також не допускати зловживань та використання коштів у приватних інтересах.

В наведеному контексті виникає ряд логічних запитань:

Чи етичною виглядає поведінка головного державного службовця суду, преміальні якого в 10 разів перевищують оклад судді цього суду?

Як бути з етичним ставленням до коштів платників податків, за чий рахунок утримується цей суд, які нині зазнають збитків через пандемію?

При цьому нагадаю, що в посадові обов’язки керівника апарату не входить розгляд резонансних кримінальних справ, пов’язаних з корупцією, тобто своїм життям і здоров’ям цей посадовець жодним чином не ризикує.

Якби в блогерів був уніфікований звід правил етичної поведінки, думаю головне мало б звучати наступним чином:

«кожного разу, коли ми відкриваємо свої вуста, щоб щось сказати, маємо слідкувати за тим, щоб з них не виходила брехня, а висловлена правда була націлена на порятунок».

Обнадіює те, що проведений аналіз не показав системної проблеми в судах. Сповідування приказці "грошей мало не буває" більше нагадує один етичний казус, ніж правило нової етики в судових органах. Тому порятунок можливий.

Маю сподівання, що апелювання до етичності в цій статті не затьмарить відчуття успіху високопосадовців судових органів, які окрім розподілу та отримання премій ще мають встигати виконувати основну функцію – створювати належні умови діяльності суду для ефективного виконання суддями своїх повноважень.