Чи існує об'єктивна історія?

Вчора знову спалахнула дискусія, чи існує об'єктивна історія, чи її переписують знов і знов, чи це об'єкт маніпуляції, чи треба захистити історію від переписувань.

Я хотів би подивитися на це з точки зору модерного, постмодерного та метамодерного мислення (помаранчевого, зеленого та жовтого, кому така термінологія зрозуміліша).

1) З точки зору модерного мислення, наукове знання є об'єктивним. Науковий ідеал модерного мислення — це фізика: ми ставимо експеримент, вимірюємо результати, пропонуємо теорію, яка описує результати цього експерименту та передбачає результати наступного, проводимо наступний експеримент, коригуємо теорію, і так далі.

Але не всі науки відповідають цьому ідеалу, особливо гуманітарні. Психологія і соціологія ще більш-менш, а історія точно не відповідає: ми не можемо поставити експеримент. Тому історія обмежується описом фактів, які можна точно встановити, та гіпотезами стосовно фактів, які можна встановити з більшою або меншою достовірністю. Інтерпретація фактів розглядається в кращому випадку як спекуляція, в гіршому як маніпуляція. Історичний наратив припустимий у художньому творі, в крайньому випадку у науково-популярному (з обов’язковим попередженням читача). Історію треба захистити від переписування, від маніпуляції, від узагальнень, від інтерпретацій та наративів.

2) З точки зору постмодерного мислення, немає ніякого об’єктивного знання — все знання є конструйованим та контекстно-залежним. Історію кожен переписує як заманеться, вся історія складається з інтерпретацій, і навіть коли хтось намагається просто "викласти факти", це вже інтерпретація, це вже наратив (адже навіть підбір фактів є інтерпретацією: щось включаємо, а щось не включаємо до розгляду, виходячи із власного внутрішнього наративу, в кращому випадку усвідомленого). Навіть фізики об’єктивної не існує, тому що вже за кілька кроків від класичної механіки "більярдних куль" починаються контр-інтуїтивні наративи, розроблені у закритих спільнотах вчених і тільки їм зрозумілі. Ви вважаєте фізику об’єктивною наукою? А що тоді таке Копенгаґенська інтерпретація квантової механіки (яка поділяється хіба що половиною вчених, хоча це найбільш поширена інтерпретація)? Це ви називаєте "об’єктивне знання"?

Отже, з точки зору постмодерну, є лише наративи, і кожен має право на свій наратив. Твій наратив не є обов’язковим для мене, а мій — для тебе. Але якщо мій наратив тобі сподобається, ти можеш його прийняти. Тут народжується пост-правда: будь-що, у що вірить достатня кількість людей, є нічим не гіршим від будь-чого іншого, у що вірять інші люди.

3) З точки зору метамодерного мислення, обидві несумісні позиції модерну і постмодерну правдиві одночасно. Є факти, які ми намагаємося встановити якомога точніше, але ці факти нічого, нічогісінько не варті без інтерпретацій. А інтерпретації — це завжди наративи. Все, крім фактів, є наративами. Але ці наративи не є нейтральними: ми придумуємо їх не лише аби впорядкувати свої уявлення про світ, а й для того, щоби з їхньою допомогою змінити світ так, як ми вважаємо за потрібне. Історія завжди є сукупністю наративів (необов’язково корисних, необов’язково шкідливих), і поза наративами ніякої історії немає, а є лише нагромадження незрозумілих фактів (хай навіть точно встановлених) і символів (хай навіть привабливих). За всіма наративами ховається такий собі гранд наратив ("grande histoire"), що відображає наше уявлення про світ. Отже, переписування історії (переписування наративів) є не просто розвагою чистого розуму, а інструментом (навіть зброєю, якщо ми протистоїмо тому, що вважаємо злом). Обійтися без наративів неможливо — вони необхідні нам, щоб владнати хаос, для самоідентифікації, взаємної ідентифікації та нормального життя суспільства. Але ми мусимо бути свідомі того, що наратив є спрощенням, конструктом, частково фікцією, і ставитися до нього з певною долею іронії, а водночас з великою щирістю — адже нещирий наратив (якщо ми розповідаємо іншим те, у що не віримо самі) є чистою маніпуляцією. Обираючи свій варіант історії, ми насправді обираємо своє майбутнє, бо історичний наратив має тяглість — і він виштовхує нас у таку версію майбутнього, яка відповідає нашій інтерпретації минулого. А вже обирати своє майбутнє — безумовне право людини.