Радянський відкат у сфері юстиції

Одна з принципових європейських реформ на межі зупинки. Сьогодні громадяни і бізнес повертають собі лише 2,7% боргів, які підлягали стягненню за рішеннями судів. Ситуація ще погіршиться, якщо Міністерство юстиції проштовхне свій законопроект про зміни у сфері примусового виконання судових рішень. На тлі глобальної коронакризи українська економіка може цього не пережити.

Законопроект Міністерства юстиції називається "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів". За складною назвою приховується проста суть: жодного продовження реформи, яка розпочалася у 2016 році, не буде.

Мабуть, всі вже напам’ять знають цифри. У 2019 році із 796,8 млрд грн боргів які підлягали примусовому виконанню, законні власники (підприємці, інвестори, громадяни) змогли повернути лише 20,7 млрд. Не виконаними залишилося рішень на суму близько 900 млрд грн.

Але, мабуть, не всі знають про причини. Вони пов’язані з державою і законопроект Мінюсту їх не усуває.

По-перше, законодавство про виконавче провадження де-факто не розповсюджується майже на третину економіки, пов’язану з державним сектором. Більше 5000 державних підприємств біля 20 років знаходяться під мораторієм стягнення з них боргів.

По-друге. Систематично державні органи не виконують судові рішення на користь громадян. Це стало настільки серйозною проблемою, що на це постійно вказує Європейський суд з прав людини.

По-третє. Катастрофічно низька ефективність виконання рішень в тому числі невеликих стягнень, як то штрафів за адміністративні правопорушення, нівелює саму культуру виконання цих рішень. А відсутність належної відповідальності за їх невиконання віддзеркалюється на зниженні поваги до судових рішень.

Законопроект Мінюсту не вирішує ключову проблему- несплату державою своїх боргів. Регулятор стоїть на позиції, що власне держава сама має реалізовувати такі рішення. Але сьогодення вказує на хибність такої тези, оскільки суми боргів по судових рішеннях комунальних та державних підприємств вражають. Тому природним рішенням могло б стати доручення цього завдання приватним виконавцям. Адже приватні виконавці продемонстрували свою ефективність. Цей інститут був сформований у 2016-2017 роках. У 2019 році приватні виконавці зібрали 20%! від загальної суми стягнутих боргів, складаючи лише 4,5% загальної кількості виконавців. Того ж року 213 приватні виконавці реалізували більше майна у рахунок стягнення, ніж всі 4 472 державні виконавці (754,8 млн грн проти 725,4 млн грн).

Незважаючи на значно кращу ефективність приватних виконавців у порівнянні з державними, Міністерство юстиції не планує розширювати повноваження приватних виконавців з правом виконання інших категорій виконавчих документів. Хоча такий крок передбачений в Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних інститутів на 2015-2020 роки. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/276/2015 На сьогодні приватним виконавцям заборонено виконувати більше 11 категорій виконавчих документів.

Відсутні положення, спрямовані на розширення повноважень помічників приватних виконавців. Для тих хто не знає, поясню. Кваліфікаційні вимоги до помічників приватних виконавців висуваються такі ж, як до державних виконавців. Але помічникам сьогодні дозволено хіба що робити ксерокопії та набирати текст. А вони цілком можуть виконувати деякі процесуальні дії за дорученням приватного виконавця. Це суттєво збільшить ефективність приватних виконавців, дасть помітний поштовх для розвитку всього примусового виконання рішень.

Реформа передбачає розвиток професійної спільноти. А законопроект Міністерства юстиції не розвиває самоврядування приватних виконавців. Натомість посилюється адміністративне підпорядкування Міністерству юстиції. Асоціації приватних виконавців не передається жодних повноважень, чого потребує логіка реформи. Замість цього впроваджується жорсткий контроль з боку Державної виконавчої служби над приватними виконавцями.

Фактично, впроваджується мікроменеджмент діяльності приватних виконавців.

А процедура притягнення до дисциплінарної відповідальності взагалі набуває репресивних рис, без права на повноцінну судову апеляцію. Така зарегульованість більш характерна радянському минулому, ніж європейському майбутньому України.

Чим як не інерцією минулого пояснити і те, що розроблявся законопроект регулятором без діалогу з професійною спільнотою, основними стейкхолдерами та міжнародними партнерами? Не обговорювалися ні основні проблеми примусового виконання в Україні, ні цілі чи завдання, ні концептуальні засади нового законодавства. У результаті маємо законопроект який не вирішує головних проблем сфери примусового виконання рішень, не продовжує реформу, а зупиняє її.

Годі сподіватися, що міжнародна спільнота підтримає законопроект, який консервує згубну ситуацію у сфері, яка належить до пріоритетів європейської технічної допомоги. Будь керівництво Міністерства ближчим до реальності, воно б зрозуміло, що фіговим листом формальних Телеграм-обговорень не прикрити повну відсутність європейського змісту у їх законопроекті.

Наївно також думати, що народні депутати, як від влади, так і від європейської опозиції, підтримають законопроект, який підриває ключову європейську реформу. Це з політичного боку, а з економічного – виводить з економічного обороту сотні мільярдів (!) грн. В умовах глобального економічного шторму таке марнотратство економічних ресурсів стане політичним самогубством!