ПРОКЛЯТТЯ ПРЕЗИДЕНСТВА

Українська політика максимально персоніфікована. І в цьому її ахиллесова п‘ята. Дев‘яносто відсотків суперечок точаться навколо того, хто наразі ліпший: Порошенко чи Зеленський, як 10-15 років тому Україна до майданів та хрипоти в горлі сперечалась, хто кращий: Ющенко, Янукович чи Тимошенко. А 26 років тому: Кучма чи Кравчук.
Звичайно, кожен з політичних лідерів символізував певний вектор розвитку і був представником частини українців. Перемога одного з них маргіналізувала та радикалізувала прихильників іншого. Вони відчували на собі усю важку правду латинської максими Vae victis - горе переможеним. Оскільки політика в нас абсолютно ірраціональна, "щирі українці" готувались до апокаліпсису з приходом до влади Кучми у 1994-му, Януковича - у 2010-му та Зеленського - у 2019-му. Натомість космополіти великих міст та пострадянські патерналісти, що переконані "мовою ситий не будеш", відчували приблизно те саме, коли президентами ставали Ющенко та Порошенко, а також коли тимчасово володарем Банкової був Турчинов.
Персоніфікація політики (і не тільки у нас) робить її абсолютно ірраціональною. Люди голосують серцем, і тому реагують на виграші та програші своїх політичних кумирів наче футбольні фанати. Не можуть змиритись з програшом "свого" і перемогою "чужого". Політичний трайбалізм не є українською особливістю, але в Україні він існує майже в чистому вигляді.
Тому ви ніколи не переконаєте "пороховірів", що епоха Петра Порошенка - це вже історія, в який мали місце як історичні перемоги, так і ганебні зради. Що Петро Олексійович - це не месія (який за означенням трапляється в історії тільки раз), а людина з плоті і крові, що в конкретно-історичний час як могла виконала свою місію. Те, що Україна при ньому встояла як держава і залишилась електоральною демократією, - його велика заслуга. Те, що Україна як була до нього, так і залишилась після нього патрімоніальним суспільством / системою обмеженого доступу, що для друзів було все, а для опонентів - закон, що політика за Порошенка залишилась в Україні найприбутковішим бізнесом - теж правда. Для "пороховірів" обрання Президентом України Володимира Зеленського - вселенська трагедія, "проросійський реванш" і початок кінця України (якщо, звичайно, Петро Олексійович не повернеться на Банкову і вдруге не врятує країну). На жаль, серед тих, хто привів до влади Володимира Олександровича, все з точністю до навпаки. Програш Порошенка на виборах - перемога над абсолютним злом і порятунок України від перетворення на автократією під проводом радикальних націоналістів, що прагнули покласти строкате українське суспільство на прокрустове ложе інтегрального націоналізму.
І такий міні-апокаліпсис Україна переживає щоп‘ять років, коли обирає президента. Бо в президентській моделі влади, яка де факто існує ж в Україні, переможець президентських перегонів за означенням отримує якщо не все, то контрольний пакет акцій країни напевне. І саме в цьому закладена інституційна вибухівка, що от вже чверть століття розриває українське суспільство. Максимальна персоніфікація політики та надмірна концентрація повноважень в руках однієї особи здатна зруйнувати українську державність. Бо як ми бачимо з нашої новітньої історії, жоден український президент так і не став справжнім батьком нації в очах абсолютної більшості українців. За 30 років ми не обрали главою держави ані українського Вашингтона, ані українського Ататюрка, ані українського де Голля. Ставлення навіть до минулих українських президентів нас не єднає - роз‘єднує. До певної міри винятками є хіба що два Леоніда: Кравчук та Кучма. Перший як той, хто проголосив українську державність, другий - як той, хто її фактично створив. Але жоден з них так і не став символом єдності українського суспільства.
Так можливо нам треба боротись не за чи проти Ющенка, Януковича, Порошенка, Зеленського, а за владну конструкцію, в якій доцентрова інституційна логіка переважатиме відцентрову, яка єднатиме українців, а не розділятиме їх, яка робитиме переможцями якомога більший відсоток громадян, а не плекатиме мрії переможених про реванш? За всієї традиційної нелюбові українців до парламенту, саме він є інституцією, яка ґрунтується на принципі зваженого пердставництва різних верств населення, пошуку компромісів, максимального врахування різних інтересів, а не "переможець отримує все".
Давайте на хвилинку уявимо, що в Україні немає всенародно обраного президента. Уявимо, що всі ключові питання українського державотворення вирішуються у Верховній Раді, а не на Банковій. Що новообраний президент не може розпустити чинний парламент (що стає вже правилом) і завести в нову Раду на хвилі своєї популярності велику фракцію імені себе. Що легіслатура стає не місцем легітимації президентських забаганок (чи рішень "стратегічної сімки"), а майданчиком для домовляння та пошуку складних компромісів. Що для зміни першої особи в країні (яким у парламентській республіці є прем‘єр) не треба виходити на майдани і робити чергову революцію - достатньо переформатувати коаліцію в Раді.
Головне, що за такої владної конструкції "чужих у рідній державі" стане кардинально менше. Апокаліптичність кожних президентських виборів відійде в історію. Ми почнемо вчитися домовлятися зі своїми співвітчизниками замість перемагати їх. Прагнення абсолютної перемоги та реваншу заступить бажання знайти спільну платформу та компроміс. Роль особистості в українській політиці зменшиться, а роль ідеології/політичної платформи зросте. Сподівання від перемоги "свого" стануть приземленішими та реалістичнішим (оскільки переможець у парламентських перегонах отримує не все, а лише частку), а отже і розчарування стане менше. Парламентаризм - це добра школа, яка вчить мудрості життя, непростим компромісам та співжиттю у розмаїтті. Вчить жити разом, визнаючи право кожного залишатись собою.
І останнє. Я знаю наскільки непопулярна серед українців ідея відмовитись від сильного президента. Але непопулярна - не означає неправильна. Прагнення сильного лідера - це часто ознака національного інфантилізму, коли суспільство намагається перекласти на когось відповідальність за майбутнє держави. Це про підданих, а не про громадян. Це про монархію, а не про республіку. Це про "хто не з нами, той проти нас", а не навпаки.
Можливо, українцям на часі започаткувати дискусію про інституційні дисбаланси владної корнструкції, а не сперечатись до неcтями про особистості та імена?
із реєстровими козаками-автоматчиками, а
решта - свинопаси !
- шановні українці! Я не впорався, я взявся не за свою справу, я подаю у відставку.
"Програш Порошенка на виборах - перемога над абсолютним злом і порятунок України від перетворення на автократією під проводом радикальних націоналістів, що прагнули покласти строкате українське суспільство на прокрустове ложе інтегрального націоналізму."
Кого автор має на увазі під радикальними націоналістами?
Прізвища назвіть.
Источник: https://censor.net/b3203357
Хто буде ініціювати розпуск Ради? Вони самі чи прем'єр, призначений ними?
Схоже на просування варіанту, про який говорили ще під час передвиборчої кампанії 2019 року. Зе вводять тимчасово, а потім до керма дорвуться вже антиукраїнські сили.
Приватні армії Ківи-медведчука, які збирається легалізувати преЗедент, будуть ширмою для приходу "Вагнера" в міста України для силової протидії патріотам.
Источник: https://censor.net/b3203357
Наш народ обирав вже Яника і т.д. Де гарантія, що на наступних виборах виберуть україномовного президента? Тому автор і пише, що в нас забагато все залежить від одної особистості
В другій частині попереднього коментаря я написала, що потрібно робити.
Чи ви, як і автор, категорично проти справжніх націоналістів? Не плутати із націоналістами-фріками?
Виникає питання, а які партії попадають у парламент ?
Слуга народу, ОПЗЖ, Голос ?? Склепані за 2 місяці на коліні ???
Конституційною - неясно ...
Сдается мне что етот козел такой же враг Украиньі как и осел Зеленский
©
ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ ЄЛІЗАВЕТА ІІ - королева країн, входячих в Британську співдружність
Президенти там не слабкі, а мають інші функції та знаходяться здебільшого на другому плані
"Президенти там ... знаходяться здебільшого на другому плані" ну і як, розвалили вже кляті вороги Німеччину та Італію, а?
PS. В світі є багато успішних країн з різними моделями державного устрою. Взяти хоча б велику сімку, є і конституційні монархії, і президентські, і парлементські республіки. Так може справа не в державному устрої, а в "мудрому" наріді?
PPS. У нас президенти мають бути гарантами Конституції, а насправді самі ж її порушують. З недавнього розпуск Ради, демонстративне ігнорування власно ж введеного карантину(кавування в Хмельницькому, за яке оштрафували всіх крім нього) і т.д.
Так може не потрібен нам інститут, від якого нуль користі і одні проблеми?
Ххххххххххххххххххх
О сколько нам открьітий чудньіх готовит просвещенья дух. И опьіт - сьін ошибок трудньіх, и гений - парадоксов друг(с) АС Пушкин.
Тепер не просто не будете не здогадуватись, тепер будете знати стовідсотково: в ФРН президент не слабкий, в ФРН президент має інші функціі ніж канцлер. В Ітілії президент не слабкий, в Італії президент має інші функції ніж премьер-міністр.
До речі, моя репліка із мультфільма "пластіліновая ворона" була стосовно висловлювання до мене "а может...", а ніяк ні до назви теми, ні до моделі державного устрою.
Це натяк що моя розмова з вами припинена.
"в ФРН президент має інші функціі ніж канцлер" - дякую Капітан очевидність.
Бачу ви любите чіплятися до слів замість обговорювати суть, можу перефразувати.
"Порівняно з главами інших держав німецький федеральний президент має мало можливостей впливати на щоденну політичну кухню"(цитата з https://www.dw.com/uk/%D1%84%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%82-%D0%BD%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B8/t-37528657 Deutsche Welle ), і що, розвалилась вже Німеччина?
Приклад вживання слів сила, слабкість - Як колись сказав Конрад Аденауер, "Сила федерального президента вимірюється слабкістю нервів федерального канцлера"(https://www.dw.com/uk/%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D1%85%D0%BE%D0%B9%D1%81%D1%81%D0%B0-%D0%B4%D0%BE-%D1%80%D0%B0%D1%83-%D0%B2-%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%97-%D1%84%D1%80%D0%BD-%D0%B1%D1%83%D0%BB%D0%BE-%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%96%D0%BC-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B2/a-2477138 Deutsche Welle ).
Там багато стверджень-заперечень "а может..." До чого тут ваші "слабкі презеденти" та питання "чи разпалися з ними країни", ніяк не второпаю.
Тому пропоную на цю тему діскутувати сам із собою.
Без мене, тобто
Щоб зрозуміти що коїться з нашою країною треба оглянути наши кроки за остатьні 25 років . То ж ми погодилися з меморандумом в Будапешті . Раділи як дурненькі . Хіба не так було ? То ж ми погодилися з обмеженнями у виборчому законодавстві в часи Кучми , які обмежують права будь якого громадянина висунути себе на вибори президента . Ну звідки у нормального професора та вчителя візьметься 1 млн. гривень на заставу для рейестраціі як кандидата ? Нам запропонували обмежити наше право обиратися та бути обраним і ми це радісно прковтнули . То ж хто зараз може піти у президенти ? Той , хто вкрав чи позичив той міліон . Був у нас один шанс . Коли Кличко пішов у президенти . Звичайно ж мова о тим Кличко , який був до виборів . То була єдина людина , яка заробила легально свої гроші на очах цілого світу . І той світ його приймав як лідера . Тільки не ми . Бо ми вибрали бандита . Навіть в Колумбіі та інших подібних країнах цьго не було . Але ми вибрали міцного господаря . Знали , що це бандит та вибрали . Ясно ж було , що він буде робити з країної . Та нам було байдуже. Довелося СВОЇ гріхи змивати кровью . Та знову нічого не дошло до мізкив . Почалася війна . А вибрали голуба миру Порошенка під війни . Нонсенс!!!! . Бо він міцний господарь . То чого ж ви від нього хотіли . Він і так зробив більше ніж міг , як на нього. Минуло 6 років війни . І що ми робимо ???? За 6 років навіть мавпи би зрозуміли , що війни закінчують тільки війскові . Аж ні . 73% вибирають :- " Надо просто перестать стрелять ". Що вражає - війскові це також вибирають . Всім відомо , що новий кандидат уклоніст , не був і близько у війску . Не пішов у війско бо злякався . Всім було відомо що любить Путіна і наш Томос назіває Термосом . Але ж ми його вибрали . Вкотре вразили увесь світ . То чого ж ви , шановні , хочете тепер від нього ? Того , що побачили в кіно . Так то ж кіно !!!! Що написано в сценарії , то і зіграв . Невже це так важко до зрозуміння . А тепер у нього інши сценарії . Як тепер будете свої помилки виправляти . Знову кровью та новими помилками? А може треба самих себе побачити перед тим як робити вибір , та зазирнути у темряву власної підсвідомісті і нарешті зрозуміти хто вам потрібен . Міцний господар , паяц , чи людина розумна , розважлива і рішуча . Як зрозумієте - така людина може і прийде .
Але ж вони тепер нізащо не зізнаються ...
До реальної держави як до сукупності інституцій українець ставиться з ненавистю і зневагою, бо до ідеалу вона не дотягує. Всіляко її виправляє та вдосконалює аж поки не руйнує дощенту. Бо навіщо взагалі та держава коли вона не ідеальна?
Бо який з Порошенка гетьман коли він і того не зробив, і сього не зробив що я, як стовідсотковий український патріот що щиро любить Україну вважаю конче необхідним? Кажете, не встиг, але зробив ось це і ось те? А я кажу - Асоціація - не така, безвіз - не такий, Томос - це піар, армія - не його заслуга.
І взагалі, чом він не сторукий? чом він не стоокий? чом за 5 років не направив трьохсотлітню кривду українського народу?
Треба шукати іншого, ідеального гетьмана для ідеальної України. Котра не десь там в Києві на Печерських пагорбах, а ось тут - лівіше серця.
Закінчується цей пошук ідеалу на Соловках. Україна на той момент і справді лише лівіше серця. На картах на її місці написано Юго-Западный край чи Новоросская губерния.
тебя скучно читать........
а зачем тогда писать всю вышеизлорженную хрень ?
Я ЗНАЮ КЕРІВНИЦТВО ДЕРЖАВОЮ
Тому ніякий парламентаризм чи скасування інституту президенства нас не вбереже від політичного шахрайства. Потрібна докорінна зміна політичної системи. Можливість виборцям відкликати з посади будь-якого чиновника від мера до президента включно. Ми можемо ще сто років сваритись, йти голосувати на "справжнього президента", а він на наступний день буде їхати в Москву за грошима чи з особистих вподобань. І крім чергової руйнівної революції ніхто не зможе цього змінити.
Ау, товарищ Геннадий!
Тогда все там пересрутся - переделятся и НИКАКОГО питання не решат все пять лет.
Это Украина, детка!
Кожна велика нині країна пам'ятає саме ту постать, яка і вивела її на правильний шлях.
А нам свою дорогу ще шукати і шукати.
Чому пороховіри так вхопились за Порошенка ? Бо побачили в ньому саме той шанс для держави - не ідеальний , проте цілком реальний.
Решта ж, яка в своїй більшості нічого не робила для країни і не думала, знову поставила існування України під великий знак питання.
Будемо й далі борсатись в лайні путіна, шарія, рабіновичя, медвечука... Аби не Петя.