Тому що Бог розгорнув над нами крила…

"Якщо не я, то хто?" - таке запитання до себе може поставити тільки небайдужий. Вважаю, що воно ідентифікує рівень громадянської свідомості людини, її відповідальності та вміння брати на себе певні зобов’язання. Завдяки виключно таким громадянам, наша держава протистоїть багатьом випробуванням та викликам сьогодення. На днях я мала можливість зустрітися з небайдужими людьми, які знаходяться на першій лінії війни з COVID– 19. Разом із запорізьким волонтером Рудольфом Акопяном ми завітали до обласної інфекційної лікарні, щоб передати захисні костюми та рукавички від Разом UAIOSJUkraine 1 + 1 Українська Біржа Благодійності в рамках Благодійного музичного Марафону.

Лікарі були щиро вдячні за допомогу та увагу, але директор цього закладу – Шинкаренко Володимир Леонтійович якось прискіпливо приглядався до ЗІЗ. Побачивши мій здивований погляд, лікар пояснив: "Зрозумійте мене правильно – я своїх підлеглих кожен день практично на смерть посилаю, тому повинен бути впевненим у якості їх захисту. Лікарі в мене просто Герої, і не дай Бог, вони там, у червоній зоні, поляжуть, то доведеться мені йти замість них. А за мною піти вже нікому буде! Такі фахівці на вагу золота, тому й намагаюсь їх вберегти".

Я зрозуміла, що ми торкнулися його улюбленої теми, і Володимир продовжив: "В мене ДОК один є – просто генерал в цій темі, справі відданий до останнього! А ще дівчинка – молода лікарка, щойно закінчила медичний. Батьки їй кажуть вдома сидіти, а вона у відповідь: "Як що не я, то хто?!" Рятує хворих, кожен день ризикуючи власним життям!". Я зобов’язаний піклуватися про безпеку моїх підлеглих, їх якісний захист для мене це - ГОЛОВНЕ. В нашій лікарні за увесь час карантину захворів лише один медпрацівник, та і то не на роботі. Мед. працівниця зізналася, що їздила в інше місто та перебувала серед скупчення людей". Мені дуже імпонувала людяна позиція цього керівника, його відповідальність, як на фронті… До речі, Володимир – ветеран війни в Афганістані, волонтер та щирий патріот України!

На жаль, ми не мали часу більше поспілкуватися, бо мій супутник дуже квапився, в нього щільний волонтерський графік. "Хто, як не він?". Рудольфу необхідно було встигнути завезти безконтактні термометри, маски, дезінфектори до п’яти дитячих садочків Запоріжжя. Серед працівників цих закладів виникли випадки зараження коронавірусом, і вірменська спільнота, яку він представляє, швидко зреагувала з допомогою!

Прощаючись з нашими лікарями, ми запитали директора лікарні: "Чому в нашій області доволі невисока кількість захворівших на COVID– 19?". Володимир Леонтійович, трохи замислившись, відповів:

"Тому що Бог розгорнув над нами крила"…