Українська правоохоронна система, як фактор руйнування держави. Приклад ДБР

Правдива історія із власного досвіду.

Громадянин звертається до Державного бюро розслідувань (ДБР) із заявою про злочин, який вчинив прокурор (при цьому додаються документальні підтвердження), а ДБР відписує, що ніяких злочинів у діях прокурорів воно не бачить. У громадянина виникає когнітивний дисонанс: ніби-то є Конституція, є Закон (зокрема стаття 214 КПК України), який зобов’язує посадових осіб правоохоронних органів вносити відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і якщо вони не вбачають злочину, то слідство має відкрити їм очі, або ж дати можливість притягнути заявника до відповідальності, якщо заява неправдива.  Але ДБР, яке має охороняти права громадян і керуватися законом, ігнорує як права, так і закон.

Таке враження, що ДБР працює над тим, щоб змусити змиритися громадянина зі своєю безправністю. Особливо, коли йде мова про правоохоронні органи. Не дивлячись на гасла про реформи, політики, які стають на чолі держави, продовжують трактувати правоохоронні органи власне не як правоохоронні, а як репресивний інструмент даний їм Богом. А правоохоронні органи, у свою чергу, відчувають свою відповідальність виключно перед політиками, а не перед громадянами.

Але громадянин не з тих, що мириться і ламається – він витрачає свої матеріальні і нематеріальні ресурси, вступаючи у судовий процес з ДБР. Представники ДБР навіть не з’являються на засідання – їм це все нецікаво. Та норма настільки пряма, що навіть судова система, яка зазвичай мислить так, як і ДБР, не приймає іншого рішення, як те, що відповідає нормі закону. Громадянин разом з ДБР отримують це рішення суду, яке зобов’язує ДБР все ж внести заяву про злочин в ЄРДР і надати відповідний витяг. Але ДБР все одно не виконує ані вимогу закону, ані рішення суду. Це у той час, якщо громадянин не виконує рішення суду, то проти нього застосовується увесь репресивний апарат правоохоронних органів. Проти правоохоронців нічого не застосовується, оскільки вони – «ПРАВООХОРОНЦІ».  Виходить їх не стосуються ані закони, ані рішення суду. І вони це вкрай зухвало демонструють.

Отже, що робити громадянину за таких умов? Якщо правоохоронна система зовсім не правоохоронна. Якщо прокурор завжди правий. Якщо ДБР – це лише політичний інструмент і воно (це ДБР) відмахується від громадян, як від надокучливих мушок. Виходить слід захищатися від «правоохоронців» власними силами, розраховувати лише на себе? Брати в руки автомат?(бо ж вони там з автоматами).

Держава засновується на міцних справедливих інституціях. Несправедливість підриває довіру до державних інституцій та делегітимізує саму державу, змушує громадян відчувати себе незахищеними і вразливими. Шукати вихід з безвиході.

І це стосується не лише ДБР, а всієї правоохоронної системи – починаючи від поліцейського відділку і завершуючи Генеральною прокуратурою.

А подібних історій нині чимало.