Війна двох диктатур

Помітила, що оцінки людей, які бували у Вірменії чи Азербайджані, не настільки категоричні і однолінійні, як тих, хто ніколи там не був. Ці люди не займають чиєїсь однієї сторони і пишуть здебільшого про складність ситуації.

І мені складно зайняти однозначну позицію у війні двох диктатур, які цинічно використовують два нещасні знедолені народи.

Але що я знаю точно, то це те, що ми повинні уважно стежити, вивчати, читати якісних експертів, занотовувати і робити висновки для себе на майбутнє.

І ще. Я про це писала, коли у 2016 році там було чергове загострення. Тоді мені зателефонували спочатку з вірменської діаспори щодо контактів по тепловізорах і оптиці, а потім з азербайджанської. І ті, і ті були щедрими спонсорами української армії. Контактами поділилася з обома.

За час війни в рядах ЗСУ і добровольців я зустрічала й тих, і інших. І азербайджанці, і вірмени загинули за Україну. І просто зараз воюють за Україну.

А у Волновасі є поруч два кафе. Одне належить азербайджанцю, друге - вірменину. Вони обоє в 90х тікали в Україну від війни. Але війна їх наздогнала у 2014-му.

Моралі, мабуть, не буде.
Просто нагадування, що і до них, і до нас війна прийшла з Кремля. І поки ми всі остаточно не вирвемось з тюрми народів, спокою не буде нікому.