Що відбувається з реформою оборонних закупівель?

Оборонні закупівлі в Україні досі є однією з найбільш закритих сфер. Звичайно ж плани щодо оснащення війська не мають бути повністю публічними, щоб не приносити інформацію ворогові на тарілці, але дуже часто за завісою утаємниченості ховається неефективність та корупція, що наносить не меншу шкоду силам оборони.

У вересні 2019 року Міністерством оборони та Міністерством економічного розвитку і торгівлі у співпраці з Комітетом Верховної Ради України з безпеки, оборони та розвідки було розпочато системну роботу з реформи закупівель всього сектору. Було розроблено проєкт закону “Про оборонні закупівлі”, який зрештою, був ухвалений Верховною Радою та підписаний Президентом. А також, в Міноборони було прийнято рішення про створення незалежного Центру оборонних закупівель Міністерства оборони.

Метою створенню Центру було виведення функції закупівель Міністерства оборони України на професійний рівень, створення формальних правил закупівель, єдиних для всіх та прозорих, позбавлення центрального апарату невластивих функцій (оскільки Міністерство має формувати політику, а не обирати постачальників) та в цілому - підвищення ефективності оборонних закупівель і зниження корупційних ризиків.

Центр створювався також з метою імплементації майбутнього закону України “Про оборонні закупівлі”, оскільки, як писалося раніше - це були узгоджені кроки із реформи всієї системи.

І ось, нещодавно стало відомо, що Центр, утворений у грудні 2019 року, як один з перших заходів реформи, розформовують.

Створення такого Центру не було просто примхою «попереднього керівництва». Це було результатом системної роботи, завдання до якої були визначені ще стратегічним оборонним бюлетенем.

За задумом, впродовж року зі створення, Центр мав перейняти до себе закупівлі, що здійснюються двома штатними департаментами в Міноборони - Департаментом державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів та Департаментом військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки. В найгіршому варіанті - до кінця 2020 року перейняти всі публічні закупівлі, а в 2021 - закупівлі озброєння та військової техніки.

В подальшому, у ході реформи оборонних закупівель Центр мав отримати статус Централізованої закупівельної організації, та відповідно до нового ЗУ «Про оборонні закупівлі», зміг би закупляти товари, роботи і послуги для потреб оборони  - для всіх сил безпеки і оборони. Централізовувати та консолідовувати однотипні закупівлі є поширеною євроатлантичною практикою, яка релізовується як через посередницькі Агенції так і через закупівельні організації оборонних відомств. Це дозволило б підвищити прозорість і ефективність через розведення функції замовника, проведення процедур закупівель та управління договорами, а також сприяти значній економії бюджетних коштів через економіку масштабів консолідованих закупівель.

Проте, після зміни керівництва Міністерства оборони України Центр, хоч і продовжив працювати, але не здійснив жодної закупівлі, не затвердив жодного річного плану закупівель.

Усі плани щодо фінансового забезпечення Центру також були зірвані - зміни у постанову КМУ 1298 щодо зарплат працівникам Центру не були подані до КМУ, хоча були підготовлені ще в березні.

І от тепер, керівництво Міноборони просто розформовує Центр, так і не збагнувши, що робити у відомстві із закупівлями. А роботи багато, адже за нашою інформацією, сума невикористаних коштів за «тиловим» напрямком (речове майно, харчування, пальне) перебільшує 1,5 млрд. гривень, за напрямком закупівлі озброєння та військової техніки – понад 7 мільярдів, і на додачу – понад 10 мільярдів невикористаних державних гарантій, і під кінець року – ризик недоотримання Збройними Силами товарів, робіт і послуг на майже 20 мільярдів гривень.

Варто також додати, що за співпадінням (не думаємо), Міноборони зіткнулося з проблемою імплементації Закону України “Про оборонні закупівлі”. Симптоматично, перед прийняттям закону у другому читанні Міністр оборони Таран [1]  ВРУ з питань оборони стверджував, що “у проєкті закону є норми, під час практичної реалізації яких виникнуть проблемні питання”. Через три місяці після цього листа Міністр приймає рішення розформувати Центр, який мав потенціал вирішити такі проблемні питання. Згоріла хата, гори й сарай.

Така безвідповідальна політика згортання та демонтажу реформ, що триває, повертає Міністерство оборони у стан 2014-2015 року, коли ніхто не знав - що робити, для чого, і скільки на це треба часу. Відбувається поточна та повсякденна робота, одні і ті самі проблеми, невирішені з 2016 року, циклічно виникають, а всі попередні спроби їх вирішити - безжально та бездумно зупинені.

Тож дуже ймовірно нас очікує колапс з закупівлями в Міноборони, а значить Збройні сили недоотримають товарів, робіт і послуг на мільярди гривень. А в найгіршому випадку, зволікання з імплементацією Закону України “Про оборонні закупівлі” взагалі може призвести до паралічу оборонних закупівель.

Все ще можна зробити так, щоб нова система, основа якої закладена Законом про оборонні закупівлі, таки запрацювала і стала ефективною, для цього лише треба повернутися на шлях реформи, який був закладений у 2019 році і почати імплементацію та розробку підзаконних нормативно-правових актів

Я щиро сподіваюсь на те, що рішення про ліквідацію центру було обумовлено нерозумінням, а не бажанням паралізувати оборонні закупівлі у Міністерстві у найближчому майбутньому, посилити ручне керування закупівлями та розширити корупційні ризики у цій сфері. Бо якщо це так, і суспільству насправді потрібні боєздатні Збройні Сили, то як доводить новітня українська історія, перепони на шляху до реформи рано чи пізно зникнуть.