Наступ на Карабах - це початок кінця Росії.

         Не одне десятиріччя, при посередництві Росії, тривають нескінченні домовленості про перемир’я між Азербайджаном і Вірменією. Результат прогнозований – всі ці роки Карабах і ще декілька районів Азербайджану окуповані Вірменією.
         Росія звично виконує роль захисника окупантів, забезпечуючи вірменську армію всім необхідним. Крім того, багато високопосадовців Азербайджану відверто симпатизують Росії зі всіма від цього наслідками. Нам це дуже знайомо, чи не так?
        Дивлячись на це розумієш, що кремль відпрацьовує в окупованому Донбасі той же сценарій, що і в Карабасі. Все сходиться до дрібниць, навіть тамошнє ОБСЄ, так же як і у нас стверджує, що Росія безвинний спостерігач.
       І от нарешті звершилося! Президент Азербайджану Алієв віддав наказ про наступальні дії. Чому таке сталося зараз, чому десятиріччя тривала позиційна війна і всі вже почали потроху забувати про Карабаську трагедію?
      Тому що, Азербайджан так же, як і Україна не спроможний самостійно приймати рішення. Доля наших країн, на жаль повністю залежить від розстановки сил на геополітичній карті. Тому, активізація воєнних дій, з боку збройних сил Азербайджану обумовлена, в першу чергу тим, що вплив Росії на міжнародній арені почав швидко зменшуватися.
      Дійсно дуже важко бути одночасно задіяним у воєнних конфліктах в Сирії, Україні, Азербайджані, а ще намагатися качнути політичну ситуацію в Європі. Майже неможливо видавати з себе супер державу, коли маєш технології минулого сторіччя, коли Далекий Схід вже практично окупований китайцями, а масові протести в середні країни неуклінне підбираються до Москви.
      Можу з певністю сказати, що домінування Росії в Карабаському питанні скінчилося 27 вересня 2020 року, в той час, коли азербайджанські військові пішли в наступ.
Туреччина в голос заявила, що вона не просто допоможе Азербайджану, а і при необхідності готова до застосування військових підрозділів. А що ж Росія? А вона тепер дійсно виконує роль скромного спостерігача, бо закусюватися з Туреччиною Путін відверто боїться.
      Простих рішень не буває і той факт, що Алієв заявив, що захоплені в ході наступальної операції території, Азербайджан не збирається повертати окупантам, свідчить проте, що він впевнений у своїх рішеннях. А це означає, що підтримка від Президента Туреччини Ердогана, не ситуативне рішення, а рішення яке приймалося на самих високих щаблях міжнародної політики. Не будемо забувати, що Туреччина є членом НАТО з 1952 року, хто б там що не казав...
      Мене вразила готовність азербайджанської еліти до такого розвитку подій. 27.09.20 р. о шостій годині ранку Вірменія почала обстріл азербайджанської території. О восьмій годині ранку того ж дня азербайджанські збройні сили пішли в наступ. В зовсім не простих умовах  Служба національної безпеки діяла бездоганно.
      Одразу, після початку бойових дій було відсторонено від посади і звинувачено в роботі на російську розвідку начальника Генштабу Азербайджану генерал-полковника Наджмеддина Садикова.
      Мої азербайджанські друзі, серед яких є ті, хто і зараз знаходяться в епіцентрі подій поділилися інформацію про те, як це відбувалося. Насправді був відсторонений не тільки начальник ГШ, буквально за години, миттєво було відсторонено і звинувачено в зраді близько 30 вищих чинів армії. Саме такими блискучими діями спецслужб, на думку моїх друзів, була забезпечена секретність операції по подальшому звільненню окупованих Вірменією територій.
      Було б логічно припустити, що за наступом азербайджанської армії, ми б мали почути наказ і про наступ української армії, бо такого подвійного удару Росія точно б не витримала. Однак, тут треба робити поправку на вітер, бо з моральними елітами на цей час в Україні справжня проблема, у нас нема своїх алієвих, тому доведеться ще чуток почекати.
       Проте, процес пішов! Туреччина стала поряд з Азербайджаном. Америка і Великобританія не по дитячому опікуються Україною. Єдине, що пригальмовує цей процес, так це наші керманичі, які ніяк не хочуть відірватися від совкового мислення, тягнучи Україну назад в прірву.
       Але і в цьому є позитив: добре що в таких значущих питаннях від них взагалі нічого не залежить, …останнє надихає і прибавляє оптимізму!