Український рок і сало під Донецьком
Кілька годин жителі Авдіївки, що неподалік Донецька, 14 жовтня цього року мали змогу слухати українські пісні, які доносилися з бази 1-шої Окремої штурмової роти Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор" під командуванням Дмитра Коцюбайла ( Да Вінчі). Про все це і не тільки, більш детально.
В той час, як в мирній частині України до дня Покрови, Козацтва, Захисника Вітчизни і УПА відбувалися різні святкові марші, покладання квітів до пам’ятників загиблих українських воїнів. В Донецькій і Луганській областях, які перебувають під контролем українських військ, теж відчувалося свято.
Ні – місцеве населення не вивішувало червоно-чорні прапори, не скандувало: "Путін – х..йло", вони досі живуть в своєму світі, де минуле не хоче відпускати, а жити по новому вони ще не вміють. Наші військові самі організовували святкові заходи, чимало волонтерів приїхало в той день у різні підрозділи з ласощами, концертними програмами. Було відчуття, що Україна нарешті завітала в східні регіони країни, як би це дико не звучало.
Цей настрій трохи зіпсував приїзд Зеленського на фронт. Адже замість нормального святкування, наші воїни змушені були терпіти присутність президента: носити бронежилети і захисні маски, там де це непотрібно робити. Робити вигляд, що їм приємно їсти разом з ним борщ. Хоча Зеленський теж робить вигляд, що йому приємно бути поряд з українськими воїнами, він їх боїться і не розуміє, але змушений це робити напередодні виборів. Тим більше, що президент назначив дружину Хомчака головою Чернігівської ОДА, то ж тепер Хомчак змушений відпрацьовувати цей аванс.
Не будемо про погане, а повернемося до хорошого. Найбільше в приємному смислі цього слова вразило місто Авдіївка. Напередодні там заарештували контрабандистів, які торгували з окупованими територіями. Довго вони це робили і тут ясно, що без допомоги українських спецслужб нехороші хлопці не могли цього робити, але їхня лавочка закрилася. Хтось з наших патріотів із зброєю в руках вирішив, що торгівля на крові з терористами – це погано.
Друга хороша новина: на базі у правосєків, де є командиром Дмитро Коцюбайло, був проведений козацько - повстанський фестиваль української пісні, слова і сала. Повірте – все це чудово поєднується, якщо захотіти і добровольці показали це на власному досвіді.
Поки зі сцени лунала українська пісня, глядачі, які прибули на базу, а це: бійці Збройних сил України, Національної гвардії України, добровольці, волонтери та інші представники патріотичної спільноти, котрі воюють за Україну мали змогу одночасно слухати музику і насолоджуватися прекрасною кухнею.
До речі про кухню – щира подяка бійцям Першої штурмової роти, вони просто круті хлопці. Адже завдяки їм, сотні гостей отримали неймовірне задоволення від приготованої хлопцями смачної, народної їжі. Деякі бійці ЗСУ, серед них кілька дівчат, смакуючи наїдки приготовані добровольцями і підтанцьовуючи під музику говорили: " Гмм, а тут класно в цих правосєків. Вони воюють і готують, може до них перейти?"
Всі хто приїжджали, а це представники з різних регіонів нашої країни, які служать в тих чи інших підрозділах, стали єдиним цілим. Поряд з тими, хто підтримує партію Європейська солідарність, стояли любителі партії Голос і "Правий сектор", вони не чубилися, а спільно раділи життю. Адже розуміли, що зараз, покидаючи межі цієї бази, разом змушені знову протистояти російському агресору і їхнім сатрапам, котрі зрадили Україну і стали терористами.
Серед всієї цієї метушні, ходив втомлений Да Вінчі і намагався знайти для кожного, хоча б слово подяки, сфотографуватися з бажаючими і так далі. Його робота і робота підрозділу дала неймовірний результат – ожила українська пісня, українське слово. Люди їли наше сало, а не погану шаурму і сміливо, дивлячись одне одному в очі, говорили: "Слава Україні", а не: "Какая разніца".
А картина – мурал Степана Бандери, намальованого на стіні, здавалося, з доброю усмішкою спостерігав за цим дійством і говорив всім присутнім: "Добру справу робите головне, що спільну справу".
Сьогодні уже не лунає музика, всі працюють: хтось спостерігає, як росіяни продовжують копати окопи, бувати бліндажі. Інші фіксують обстріли з боку московської погані, проте не відкривають вогонь у відповідь, адже за ними спостерігає "зелене око миру". Хтось боїться втратити п’ять тисяч гривень доплати за те, щоб не відкривати вогонь по росіянам.
Тобто важкі часи зараз настали, хоча вони ніколи не були легкими. Більшість країни жило в рабстві до 2014 року, а стабільність, навіть кріпосна – змушує звикати. Тепер життя бурлить по новому і від нас залежить, яким воно буде в майбутньому.
Слава незламним!
