Жалість з булочкою. Про потреби фронта жовтня 2020. ч.1

1. Що з продуктами? Що з пайками?

Пайки не перевіряли. Якось і питань по них не виникало. Пайки насправді споживають не так вже часто, це в дорогу – а в розташуванні надають перевагу гарячому харчуванню.

По продуктах. Ми бачили столи підрозділів, які вже давно на новій формі харчування, бачили підвоз продуктів по старій формі харчування.

І те і інше – цілком задовільно.

Хороші овочі, свіже м'ясо й сало. За три дні рейсу, обідів у різних підрозділах, ми жодного разу не їли супчик чи борщ, приготований на тушонці, як раніше. Всі страви зі свіжим м'ясом. В основному на перше – супи, борщі, в тому числі й зелені. На друге картопля, кашу нам жодного разу не запропонували. Ну, каші теж готують, це ясно, але в нас за три дні не зустрілось. Був момент, коли ми вже зовсім валились з голоду, під'їхали до своїх і попросили нагодувати нашвидкруч. Стояла ніч, всі вечері давно закінчились – але кухар шарпнув холодильник, витяг свіжі яйця, те-се, і за 15 хвилин у нас була гаряча вечеря.

Тобто, я хочу сказати, що з харчуванням в армії зараз як в хорошому домі, в міру економному, але в міру добротному, де на столі червоної ікри немає, але всі продукти свіжі та якісні і в асортименті. За смаком приготування – не ресторан, але і не рівень столовки. Хоча це залежить в першу чергу від кухарського складу – але запевняю, що поганих кухарів самі підрозділи тримати не будуть.

На Світлодарці попросили запити ситний обід узваром чи компотом. Перед нами вибачились і подали сік. Та й таке – навіщо варити компоти, коли видають соки? «Садочок», якщо що. Але це теж опціонально, я так розумію. Видають молочне, нам пропонували йогурти. Фрукти теж видають, і тим, хто вже йде по каталогізованій формі, і тим, хто по старій. Консерви теж якісні. НГУ похвалились класною тушонкою, ЗСУ відмітили шпроти, наприклад. Далі ми не заглиблювались, і от чому – питання не стояло. Ми спробували заїкнутись про продукти, чи вистачає, чи як – нам пореготали у відповідь і почали показувати від'їдені щоки найщокастіших. Ну, ми питання далі і не форсували, бо було зрозуміло – армія сита.

Сита у нас армія, і сита вже давно!

Продукти якісні, і їх вистачає, аж настільки, що коли починаєш про це розпитувати – у очах подив. Ну, тіпа, ви знайшли про що говорити.

Бліц-аналіз продуктів на відео. Ми зустрілись з нашими на дорозі, якраз коли вони розвозили продукти по ВОПам. В отому Уралі – набір продуктів на роту, на тиждень. Тож дивіться самі і самі робіть висновки

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/3483520795041930

Дорогі волонтери та фінансисти фронта. Припиніть нарешті вкладатись в олів'є відрами, вареники фурами, смаколики тонами. Ні в чому з цього фронт нужди не має.

Виключення – підрозділи, які не стоять на штатному забезпеченні.

Виключення – ну, як же їхати в гості з порожніми руками? Якщо їдете до підрозділа, замовте піцу чи щось таке, ми замовляли шашлик, пішов на ура, хоча як чесно – навіть на позиціях нас пригощали чудовим шашликом, не говорячи вже про КСП.

Виключення – кава. Це завжди потрібно. Кава – розхідник фронта.

Форма та сама, українська «цифра» Це не найкраща форма. Влітку в ній жарко, взимку холодно. Випраною вона довго сохне. Але форма є, вона більш-менш притомна.

Якщо наші сонечки попросять у вас купити «цифру» - це означає лише те, що сонечки пролюбили форму і треба ж якось компенсувати. От не ведіться, просто рекомендуємо.

Виключення – нестандартні розміри. В цьому рейсі ми везли багато форми, у першу чергу для погорівших підрозділів. Там була й «цифра», віддана нам дембелями. То двоє-троє великих дядів з об'ємними, гм… тулубами, щоб не сказати животиками, наміряли собі по комплекту-другому форми і раділи їй зі сльозами на очах. І ми раділи разом з ними, бо ж знаємо, як важко їм вдягатись.

Підмінка.

Це форма різних армій НАТО і не лише НАТО, це військовий секонд-хенд. Без підмінки ніяк. Зазвичай досвідчені бійці знають, що в одній «цифрі» не повоюєш, і затарюються підмінкою перед виходом. Благо, зарплатня наразі дозволяє. Ми, з оглядкою знову ж, на пожежі, везли багато мультикама, вудленда, бундеса, дезерта і навіть АCU блакитний варіант. Ми пропонували це все погорільцям, вони вибирали собі комплекти з радістю. Звернула увагу – не гребуть, як раніше, все підряд, аби було, а обирають конструктивно.

Ті, що погоріли, там, де глинище й випалена трава, надають перевагу дезерту. Моряне – АСU. Там, де ще є зеленка, беруть вудленд. І лише святий і праведний мультик йде скрізь і всім. Звичайно, відмітила й особливу категорію військових. Вона завжди була, є й буде, вона в найменшій кількості, навіть ексклюзивна – любителі бундеса. Це особлива категорія, ми її сильно поважаємо, на один підрозділ обов'язково знайдеться такий любитель, і коли ми бачили, як старанно він підбирає тремтячими від захвату жадібними ручонками свій вожделенний німецький комплект – ми просто кидались в допомогу:

- А ось тут ще штани такі були!

Не знаю чому, але дуже, дуже поважаємо любителів дойчланд-форми. Зазвичай серед них старі, досвідчені вояки.

Італійська й французька форма – на ура. Вона завоювала наш фронт не одразу, але зробила це міцно.

Цього потрібно завжди, багато, якомога більше. Будь-що. В нас на мехводів йшли як роби, так і брезентові старі комплекти форми, що лежать на складі, здається, з 14-го року. Бо хто не розуміє, що таке мехводи - той нічого про армію не знає.

Ми везли кілька мішків футболок Coolmax, всі їх треба було перепрати, прали їх в Бабинцях і в Погребах, сушили скрізь. І ми таки не дурно працювали. Покажіть мені військового, який відмовиться від Coolmax, і я скажу, що це буде неправильний військовий.

Наші були правильними. Доповідаю – погорільці, до яких ми заїхали, тепер всі в кулмаксі.

Білизна видається, в тому числі тепла, видаються і теплі флісові кофти. Досвідчений боєць перед виходом на фронт ще і підкупить собі білизну на заміну.

Виключення – як завжди, позаштатні підрозділи. Але от ми цього разу прибули до позаштатного підрозділа, а він відмовився і від форми, і від білизни. Затарені, чого набирати в запас? І це страшенно тішить - і затареність, і чесний підхід.

Бачила десь у стрічці нещодавно збір на теплу білизну для військових. Бачила, яку білизну купують ті волонтери. Ту ж саму, яку видають і в армії. Прикола я не зрозуміла. Навіщо купувати те саме, що і так видають?

Берці.

Талани. Куди від них подінешся? Хтось хвалить, хтось не терпить – але нинішня зарплатня дозволяє військовому вкластись в такі берці, які він хоче. І мати вже ті Талани - для параду, наприклад. Те ж саме стосується і натівських светриків, які так обожнюють наші воїни, і запасних трекінгових шкарпеток, і шапок, рукавичок, бафів тощо. Все це купується самим військовим, все це вже йому (їй) по зубах. Давайте ж припиняти вже ці збори фінансів на те, що запросто може докупити наш військовий сам і на те, що видає армія.

Виключення – нестандартні розміри, особливо коли людина вже в полі, одна берця порвалась, друга загубилась, погоріли тощо.

Сильне ВИКЛЮЧЕННЯ становлять масовані обстріли, бої. Тоді на позицію, де бої та обстріли тягнуться вже кілька тижнів, показано відвезти й білизну, і теплі кофтини, і форму, і взуття. Все горить, прати ніколи тощо.

Але сильних боїв та довгих обстрілів, таких, що й голови не підняти, в нас не було з часів Авдіївської заварухи 2017-го року – так що рахуйте самі.

А оце ніша незакрита. Інструментів на фронті стабільно не вистачає, і сюди входить все:

- інструмент шанцевий, його видають, але поганої якості і не вистачає, лопати ламаються, сокири тріщать, ломів взагалі катма

- інструмент будівельний, електричний чи на акумах. Всі ці болгарки, шуруповерти, меблеві степлери тощо, все це потрібно терміново і завжди, бо армія будується постійно, а після пожеж і поготів, але нічого з переліченого армія не видасть

- інструмент авто. Ніколи і нічого з автоінструменту не видавала армія, а якщо видавала, то це були якісь іржаві ключі насипом, і асортимент мало відповідав потребам. Автоінструмент вкрай потрібен ремротам та рембатам, але у кожному підрозділу є авто, дуже часто вони на ладан дишать, тому автоінструмент потрібен. Вкрай потрібен. Страшенно потрібен

- інструменти інші ремонтні, від паяльника до станка. Хочете побачити, як плаче від щастя зампотєх? Заваліть підрозділ інструментом і побачите. Ми бачили такі сльози, і нічого хорошого про нашу армію вони не говорять.

- А спробуйте-но перебортірувати машину, послуговуючись лише печивом? А сробуйте-но відбудувати погорівший бліндаж, коли в тебе з інструментів лише шоколадки?

Ті люди, що розуміють цю потребу - брати наші. Повага й подяка вам, люди.

- ноутбуки

- планшети

- екрани плазма

- принтери

- сканери

- стаціонарні комп'ютери

- відеокамери

- приставки, які виводять на загальний екран дані розвідки

Потреба в цьому всьому шалена. У нас сучасна війна. І якщо ви не бачили штаб бригади чи батальйона – то ви не бачили про нашу армію нічого. Це зазвичай ЦУП, це маса екранів, це комп'ютерний цех, все це вивозиться на ротацію і розгортається в лічені години. І все це в основному на волонтерському забезпеченні

Нічого. З цього. Армія. Не. Видає.

Хочемо мати сучасну армію? Вкладаємось у електроніку.

Та армія видасть.

Ага, ага. Наздожене і ще раз видасть. Якусь Лелеку, може, і видасть. Але всі ці верткі і швидкі крильця, коптери, наші улюблені Мавіки для розвідки і коригування, Фантоми для спец-діяльності – все це лише на волонтерах. А без всього цього нині воювати неможливо.

Ба ні, можливо, якщо в нас є зайві люди. І розвідка за допомогою особового складу, зрештою, пройде там, куди б залетів Мавік. Але чого це може бути вартим?

Людських життів це може бути вартим. Тому давайте краще політаємо. Так, всі наші БПЛА іноді збивають, частіше перетягують, РЕБи не сплять. Але навіть дорогущий збитий коптер не вартий одного людського життя.

Коли ми збираємо по копійчині гроші на коптери та інструменти, на електроніку та автомобілі – ми з величезним подивом і болем дивимось на фінансові збори наших колег, які час від часу кидають клич фейсбуком:

- Збираємо на смаколики для наших сонечок!

(і пре машина, загружена тими смаколиками бодай наполовину, пре через всю Україну, палить палива на страшні гроші, і все для того, аби зачекінитись – ось, ми привезли вареники, ось, ми доставили печиво, ось, ми молочка привезли – при тому, що все це в армії давно є)

- Збираємо на теплу білизну для наших хлопчиків!

(і показують гордо закуплену білизну, одну в один як таку, що видають в армії)

- Відвезли в армію партію берців!

(серйозно? На сьомому році війни?)

І боляче на це все дивитись, і не можеш не рахувати, і волаєш:

- Братця, та ви щойно отим бусиком з варениками просрали, можливо, один коптер для армії. А можливо, два.

То, може, лишити вже докупку теплих речей, форми і берців, таких, як вояк захотів – самому воякові. В нього зарплатня під тридцять тисяч, вже раз на рік він в свою екіпіровку вкладеться. А натомість народу б вкладатись в оте все, від чого тріщать общаки наших хлопців та дівчат – інструменти, коптери, ті ж з біса принтери, наприклад, і автомобілі… Автомобілі… І ще раз автомобілі…

Але ж ні. Смаколики – це ж так ясно-понятно. Це ж так пахне чотирнадцятим роком, коли ми всі разом, і ось він, тил, везе смаколики, що неясно? А ваші оті запчастини – та це людям непонятно. А ваші оті коптери – та хай бог милує, люди не знають, що то таке. Вона скоріше скинуть грошики на наші, національні, українські варенички в смальці, тьху!

Бо пожаліти за допомогою булочки завжди легше, аніж за допомогою якоїсь железяки. Бо якась потрібна железяка - це взагалі не про жалість. Це про розуміння, партнерство, тобто, про всі ті матерії, над якими треба замислюватись. А навіщо?

Адже тил досить часто звик мислити про фронт категоріями жалості:

- Ой, бідні наші хлопчикииииииии...

там ще й дівчата є, до речі.

Бо жалість з булочкою - це завжди швидше, дешевше і жалісніше.