Об'єднавчі процеси в націоналістичному середовищі у ХХІ ст.
Організаційна розрізненість стала причиною занепаду всіх націоналістичних сил на початку 2000х.
У перші роки ХХІ ст., коли потреба в націоналізмі стала явищем масовим, ніяка націоналістична сила масовою не була. Тому і Помаранчева революція, і Революція Гідності були сповнені духом націоналізму, але не мали націоналістичних форм.
Першою спробою об’єднання можна назвати невдалі намагання створити націоналістичний блок на виборах 2006. Тоді планували блокуватися УНА-УНСО, ВО «Свобода» та Українська консервативна партія. Проект роз’єднали дрібні політичні інтереси.
Українські нові праві - рух, який сформувався у постпомаранчевий час, і мав шанс об’єднати нове націоналістичне покоління. Але до новоутвореної в 2008 Соціал-Національної Асамблеї ввійшли лише 4 організації (1 всеукраїнська, 1 мережева, 2 регіональні). УНТП і ще ряд дрібних гуртів до об’єднання долучатися не побажали.
«Старі праві» щодо спілки «нових правих» діяли взагалі здебільшого деструктивно, висвітлюючи її як субкультурну спільноту радикалів. СНА, яка від початку задумувалася як об’єднання, стала просто новим етапом розвитку «Патріоту України».
Наступна спроба об’єднання відбулася на революційному майдані, взимку 2013/2014. «Правий Сектор» виник як конфедерація 4х націоналістичних гуртів – «Тризубу» ім.С.Бандери, «Патріоту України», УНА-УНСО і «Білого Молота». Потім до цього руху долучилися й інші українські праві. За збігом обставин керівництво монополізували в своїх руках «тризубівці», потужності яких банально не вистачало для охоплення всієї країни. В керівництво ПС проникло чимало антинаціоналістичних аферистів (А.Артеменко, Б.Береза і багато інших), які банально скористалися структурою для власного політичного трампліну, при цьому паралельно внісши розбрат всередину руху. ПС також не відбувся як об’єднавчий проект. Нажаль. Саме він свого часу був найбільш перспективним.
Ще одна спроба націоналістичного єднання відбулася на сторіччя Центральної Ради, 16.ІІІ.2017. У тому ж таки будинку вчителя (де й була створена ЦР) Національним Корпусом, Правим Сектором та ВО «Свобода» був підписаний Національний Маніфест. До підписання долучилися також ОУН (формальні нащадки мельниківців), КУН (формальні нащадки бандерівців) та С14. Після цього в мережі навіть намагалися воскресити абревіатуру ОУН як «об’єднані українські націоналісти». Але особисті амбіції та політичні інтереси так і не дали цьому документу перетворитися у щось більше.
Можливо для об’єднання варто чекати нової революції. Але без всеукраїнського єднання націоналізм в Україні владу не візьме.
Більше в моєму особистому телеграм-каналі: https://t.me/NKruk
1) Відсутність єдиної ідеологічної платформи, чіткої декларації до чого прагне рух. Бо одні кажуть про інтеграцію з ЄС, інші навпаки бачать в ньому зло, одні дуже близьки до лівацьких ідей розкуркулення, держвласності, ітд, інші класичні праві. І де ж тут об'єднавчій елемент? До того ж треба мати усвідомлення що лівацтво, антиЄС, антиНАТО, держвласність, це шлях в маргінес, однозначно, більшість буде вважати такі погляди за ознаку фінансування з РФ.
2) Залежність від олігархату. Абсолютно всі націоналісти бачать лише ті проблеми, на які вкаже хазяїн, а всі інші "не бачать" впритул. На Майдані ЛГБТ можуть ходити натовпом, якщо хазяїн скаже "не чіпати", максимум пару людей кинуть якісь яйця. Якщо хазяїн скаже "не бачити" розкрадання лісу, переслідування та арешти певних націоналістів, то "не побачать". Така вибірковість знецінює ідею руху.
3) Загальна слабкість, злив своїх, байдужість Якщо ти ідеш в (умовно) вахабіти, ти знаєш що навіть якщо тебе вб'ють чи посадять, твоя сім'я буде нагодована, захищена, доглянута, а ти народний герой який загинув за світлі ідеали, твої діти будуть тобою пишатися. Алаху Акбар короче і все тут. Якщо ти ідеш в нацоналісти, ти знаєш що якщо тебе вб'ють, ти будеш лежати в нікому невідомій могилі на Лісному, як Мужчиль, або сидіти 15ку всіма забутий як Іранець, а твої діти будуть жебракувати. Якби переді мною стояв подібний вибір, я не будучи мусульманином зробив би вибір не на користь націоналістів, бо конкуренти сила, це одразу видно.
4) Якщо ти ідеш до штундів (баптистів), тебе просунуть. Якщо безробітний, влаштують на непогану роботу, ви разом скопаєте город, попросите знайомих з церкви посидіти годинку з дітьми бо треба до стоматолога - не відмовлять. Вони тримаються один за одного, допомагають, вони платять 10%, і так далі і тому подібне, у штундів ти соціально захищений і там є гроші, спілкування, піклування, бо ти ж брат по вірі. Якщо ти націоналіст, ти нікому не потрібен, ніхто не знає як звати твою дружину і в якому класі діти, чи все у них ок з підручниками. Як виключення, намагання зробити хоч крок в ту сторону, це табір "Азовець" та загальна культура руху.
5) Брехливість, ліцемірство. Націоналісти які начебто за українську мову, не підтримали публично жодної книгарні, не переклали жодної книги. Націоналісти не посприяли створенню жодного портала на заміну російським, взагалі не роблять в цьому напрямку нічого практичного. Та що казати, і Києві немає пам'ятника Бандері, нехай встановленого "незаконно", ніхто навіть не пробував гроші зібрати на нього, бо хазяїн заборонив.
Є ще 10000 проблем для опису якіх треба книгу писати, але це основні. На сьогодні націоналісти найслабша сила, яка нічого не вірішує, а головне не хоче вирішувати. Здебільшого слабкі, залежні, бідні, політично трусливі та сліпі. Гей Ляшко більше висвітлював проблеми країни, пересічних людей, ніж узагальнені націоналісти. Сьогоднішній стан націоналізму інакше як жалюгідним не назвеш. Результат наліцо так би мовити.