Велика жовтнева націоналістична революція

 Так вже вийшло, що всі мої політичні прогонози збуваються. Ранньої осені 2012-го року я написав, що десь за півтора роки тодішній президент Віктор Янукович буде сидіти на підмосковній дачі і писати мемуари, а тодішній депутат Верховної Ради, голова Комуністичної партії Петро Симоненко виступатиме десь в Білорусі. Минуло 7 років. Віктор Янукович, вигнаний українським народом, сидить на підмосковній дачі (з мемуарами я, правда, помилився - не пише, та й хто б їх став читати ті мемурари?). А Петро Симоненко дійсно виступає на державних каналах Білорусі, підтримуючи тамтешнього узурпатора і ката власного народу Лукашенка. 

 І ще так вийшло, що активна боротьба з комунізмом і соціялізмом в сучасній Україні відбувалася на моїх очах. Якщо ще в 2001 році частина націоналістів допускала співпрацю з лівими в рамках кампанії "Україна без Кучми", то вже 2005 року такий союз став абсолютно неможливим. І ніяка участь комуністів і соціялістів в УБК, а пізніше - соціалістів окремо в подіях "помаранчевої революіі" не стала для них політичною індульгенцією. 

 Це зараз керівник однієї невеликої фракції в парламенті Петро Порошенко приписує собі заслуги декомунізації, але справжня активна і дієва декомунізація почалася задовго до того, як він помилково став президентом, почавши приписувати собі заслуги націоналістів. А саме націоналісти й були авангардом боротьби з лівою заразою в Україні. Одні тільки активісти "Тризуба" імені Степана Бандери знесли сотні пам'ятників комуністичним вождям по всій країні. І саме націоналісти щороку виходили 7 листопада на вулиці столиці, щоб не допустити комуно-соціялістичного шабашу в Києві в день "Великої жовтневої соціялістичної революції". Бійки, скандали, затримання, адміністративні вироки - саме так закінчувався цей день. Особисто мені й самому доводилося бувати в РВВС міста Києва за бійку з комсомольцями.

 Націоналісти потроху, повільно, але відвойовували вулицю і очищали її від ліваків. Бути ліваком стало не тільки соромно, а й небезпечно. Зараз пам'ятники комуністичним вождям практично зникли з української землі, 7 листопада на вулицях міст країни немає поганих червоних ганчірок. Порошенко скільки завгодно може приписувати собі заслуги по декомунізації, але, думаю, йому досить складно буде пояснити свою власну роль і роль членів його партії в боротьбі з комунізмом в період до 2014-го року. А все тому, що ніякої ролі в декомунізації він не грав. І скільки б нинішній соратник Порошенка, а раніше - секретар Дніпропетровського районного комітету комсомолу Олександр Турчинов не розповідав про героїчні зусилля по боротьбі з лівою заразою - ми-то знаємо, хто насправді боровся з нею не на словах, а на ділі. 

 Отже, сьогодні на вулицях немає тисячних натовпів під червоними прапорами, ліваки забилися по гнилих щілинах, норах і барлогах. Тепер в Україні 7 листопада - звичайний осінній день. І сказати за це "спасибі" потрібно саме представникам правих партій і рухів, які роками протистояли на вулиці комуністичній та соціялістичній заразі.