Корвет для ВМС України. Частина 1

Останнім часом у пресі та в експертному середовищі багато обговорюється тема будівництва кораблів класу корвет для Військово-Морських Сил України. Це пов’язано і з багаторічними спробами відновити будівництво вітчизняного корвету проєкту 58250, фінансування якого було припинено ще у 2014 році, і з ідеями щодо придбання іноземних корветів для вітчизняного флоту. Для мене, як народного депутата України з Миколаєва, міста корабелів, та представника Комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки ця тема дуже близька.

Спочатку треба зрозуміти, що потрібно ВМС України на цей час, і чи потрібен саме зараз корабель класу корвет. На мій погляд, рішення щодо будівництва чи придбання тих чи інших видів озброєння та військової техніки для Збройних Сил України мають прийматись на підставі відповідних програмних документів, що визначають пріоритетність та орієнтовні терміни постачання тих чи інших зразків. Неодноразові намагання депутатів Комітету та мої особисто отримати від керівництва Міноборони інформацію щодо поглядів оборонного відомства на концепцію розвитку видів Збройних Сил натикалися на бюрократичні відповіді щодо неможливості опрацювання таких концепцій на цей час. Мовляв, спочатку Стратегія воєнної безпеки, потім Стратегічний оборонний бюлетень і лише потім (десь у другій половині наступного року) – концепції розвитку видів ЗСУ та відповідні державні програми розвитку. Таким чином, інформація щодо пріоритетності (чи черговості) підвищення спроможностей ВМС України до Комітету не надходила (попри те, що такі напрацювання Міноборони надавало, наприклад, Офісу Президента України).

Відповідно, у питаннях визначення доцільності ведення розмови про корвет можливо орієнтуватись тільки на Стратегію ВМС 2035, що було опрацьовано з залученням іноземних фахівців та оприлюднено на початку 2019 року. Цим документом передбачене «поетапне нарощування спроможностей військово-морського флоту», згідно з яким надходження корветів заплановано протягом другого етапу, тобто у 2025-2030 роках. Перед цим, на першому етапі, увагу планувалось приділити створенню дієвої системи висвітлення обстановки та розвідки в ближній морській зоні, прикриттю цієї зони береговими  засобами ураження, нарощуванню катерних дозорних, конвойних та патрульних спроможностей  та створенню ефективної системи захисту портової інфраструктури. Після виконання заходів, запланованих першим етапом Стратегї, надходження корветів виглядає цілком доречним, адже є і захищені порти, де вони можуть базуватись, і система висвітлення обстановки, що має використовуватись в інтересах застосування зброї кораблів, і катери різного призначення, що можуть виконувати окремі завдання разом з корветами.

Більше того, у Стратегії визначено, що її реалізація має відбуватись з поступовим нарощуванням завдань і спроможностей. Тобто, без виконання завдань першого етапу не має сенсу переходити до реалізації другого етапу. А саме з першим етапом поки що не все так, як хотілося. Кількість катерів, що є у ВМС України, збільшується за рахунок побудованих заводом «Кузня на Рибальському» артилерійських та десантних катерів, а також отриманих від США патрульних катерів типу Island, але їх бойові спроможності все ще обмежені. Питання поставки швидкісних катерів типу Mark VI поки що не дійшло до стадії реалізації. Так само не реалізованими залишаються плани щодо створення системи висвітлення обстановки та системи захисту портів. 

В таких умовах постає питання: а чи доречно вести розмову про будівництво чи придбання корветів саме зараз? Чи є у військового керівництва розуміння для виконання яких задач, з яким комплектом зброї, в якій системі забезпечення будуть виконувати завдання ці кораблі? Скільки їх має бути, де вони будуть базуватись, хто їх буде експлуатувати та обслуговувати і ще багато запитань. Сподіваюсь, на всі ці питання вже є відповіді, але вони поки що не надійшли до Комітету.

Звичайно, будівництво корвету – це справа не одного року. Розпочавши його наступного року, десь у 2025 і отримаємо перший корабель, що як раз вкладається в терміни, що визначені Стратегією. Проте, чи готові ми зараз до цього; чи є у нас розуміння того, що решта запланованих кроків будуть виконані у цей період? Поки що я особисто не можу відповісти схвально на ці запитання, хоча постійно спілкуюсь і з представниками МОУ, і з керівниками багатьох оборонних підприємств.

Отже, як на мене, наразі було би краще визначитись з пріоритетністю відновлення конкретних спроможностей ВМС, необхідними на це ресурсами та термінами, і поступово рухатись до досягнення мети. Інакше, в гонитві за великими досягненнями можемо втратити зв'язок з реальністю і замість нового бойового корабля отримати ще один недобудований корпус, на додачу до недобудованих корвета та крейсера, що зберігаються на заводах у Миколаєві і на які вже витрачено значний державний фінансовий ресурс. 

Далі буде…