З їх деспотизмом має бути покінчено...

          «Європейська солідарність», «Слуги народу» та ОПЗЖ голосують одностайно.
Ці хлопці і дівчата не приймають закони про референдум, про колаборантів, вони не вимагають ліквідації «Центренерго», як оплоту корупції. Вони не розв'язують питання землі на користь українців, не ініціюють відмову від мінських угод і повернення до Будапештського меморандуму.
           Проте вони разом голосують за продовження особливого статусу Донбасу, іншими словами вони від нашого імені обирають капітуляцію і свідому йдуть у фарватері, зазначеному Путіним. Тепер вся мережа повна постами про зраду.
            Ви мені можете не повірити, але ж тепер я дивлюся на ці речі спокійно і не рву на собі сорочку. А навіщо? Ці партії представляють у Раді нас, вони законно обранні, їх лідери легітимні і головне полягає в тому, що ми ж самі їх туди і обрали. Ми – це: патріоти, волонтери, ветерани, майданівці, російська п’ята колона і пр. Бо ми всі по паспорту є українцями, незалежно від наших політичних симпатій.
           Тепер вони, вчорашні майданівці, патріоти, ветерани, актори і відверта вата, взявшись за руки разом вбивають Україну. А ще крім цього, кожного дня вони отруюють нам життя своїми маразматичними законами та рішеннями.
            І знову заклики до Майдану, знову крики: Ганьба! В мене питання: до кого ганьба? До влади? Так, ми ж її самі привели і усадили в кабінети. Однак, сильніше за все мене вбиває фанатичне віра більшості в тих, хто їх ґвалтує, об’їдає, а потім і вбиває. Одні, як подорвані моляться на ПОПа, інші на ЗЕ, а ще інші на руську весну, а хтось на ЮВТ. І неважливо, що саме ці лідери, ці представники цих політичних угрупувань під різними кольорами, кожний у свій час руйнували країну, постійно пхаючи її до Путіна.
                Проте, вони є нашими представниками, вони там опинилися, бо наша воля така. А воля наша в тому, щоб бути завжди битими, голодними і готовими за це вмерти на полі боя.
Ні, ми не нація, ми не народ, ми якесь непорозуміння. Ми якісь хворі, я вже і не знаю на голову, чи на ще щось. Тридцять років нас розводять одні і ті ж самі, а ми все не як не можемо зрозуміти, що нас розводять.
               Вчора були в Києві шахтарі, сьогодні ФОПівці. От тільки коли були шахтарі, то підприємці насіння лузгали та посміхалися, бо їх це не торкалося, а тепер шахтарі з них посміхаються.                                                                                                                                                    Суспільство в якому нема відповідальності кожного за кожного – приречено! Суспільство, в якому люди готові вбивати один одного, тільки за ради того, щоб пану краще жилося – приречено!
                Я зробив висновок,  що рвати серце за тих для, кого страшна доля в кайф -  марна справа. Вони не розуміють елементарну річ – не політгугрупування винні в їх страшній долі, а вони, ті, які голосують за будь-що, тільки не за своє життя.
               Зараз лунають заклики до Майдану, а хто прийде замість ЗЕ? Правильно – Порошенка або Медведчук, тут взагалі різниці нема. І це закономірно, бо суспільство не змозі видавити з себе справжніх моральних лідерів. А їх замало просто видавити, їх ще потрібно захистити на виборчих дільницях. Чи доростемо ми до такого рівня свідомості? …Не знаю.
               Написав це для того, щоб сказати: живемо так, як мислимо, а у владі ті, кого ми самі туди і усадили.                                                                                                                                        Якщо не міняти свою свідомість, то можна зробити ще триста майданів, а страшна доля так і залишиться для абсолютної більшості не змінним атрибутом їх життя.
              Є істина, …тільки прийнявши її можна мріяти про щастя і про квітучу Україну:
«…не можна допускати, щоб деспоти процвітали, з їх деспотизмом має бути покінчено. Цього вимагає любов до Себе, і любов до деспота»
Це сказав Бог.