Болото застою

Події останніх років ясно вказують на те, що у Кремля взагалі немає ніякої виваженої політики щодо СНД і пост-радянського простору. Все це закінчилося ще в кінці «нульових», коли Росія спочатку втратила вплив у своїй далекій орбіті інтересів - в Сербії, країнах Прибалтики, на Балканах в цілому. Потім було «друге коло»: Україна, Білорусія, Грузія. І якщо наприкінці першого десятиріччя Кремль ще якось грався у політику, у проросійських сил були імперські амбіції і відповідний дискурс («ми говоримо на одній мові», «ми об'єднані спільною історією, економікою і прагненням жити краще»), то вже з середини другого, все що Кремлю залишалося - це «грати в анклави».

Імперський дискурс змінився базаром напівбандитських угруповань в митних сірих зонах невизнаних держав. Росія стала пропонувати не «образ кращого життя», а лише залякувати жахами розколу і сепаратизму. Росія сьогодні втратила стратегію поведінки, замість цього лише лякаючи жителів «гейропой і держдепом».

При такому підході неминуча поразка проросійських ідей (тим більше яких немає) в Білорусії, як тільки Лукашенко не зможе більше утримувати владу силою.

Вже відчувається невдоволення в Вірменії, де переживають здачу частини Карабаху і занадто «зважену» політику РФ. Середня Азія давно де-факто відійшла Китаю, Азербайджан - Туреччині. Слідом за втратою впливу в СНД, історично зрозуміло, проблеми можуть початися вже в федерації, особливо в національних республіках.

Схоже, що Кремль не розуміє, що прийшов час замислитись, чи може не просто країна, а ціла пост-імперія вижити без будь-яких зрозумілих цілей, стратегій, навіть простого способу майбутнього – «до чого ми йдемо», «навіщо ми всі тут зібралися»? Але швидше за все, про це ніхто не думає. Кремлю простіше знову «відстібнути» бюджет і «мочити» Санду як «євролесбіянку і посіпаку Сороса». Ось і вся зовнішня політика.

Внутрішня політика Кремля зводиться до банальної мети російських владних еліт - зберегти і примножити свої капітали. За такої ситуації, бідь яка ідеологія для них - головний ворог, тому що вона заганяє в певні рамки. У сучасній Росії немає виразної національної об'єднуючої ідеї. В якості такої всіляко намагаються представити патріотизм, але на одній перемозі у Великій Вітчизняній війні далеко не підеш. Тим більше, днями президент РФ заявив про необхідність деідеологізації Великої Вітчизняної. Кремль збирається позбавити себе, напевно, головної скріпи і залишитися в вакуумі без об'єднуючих країну смислів. У Росії ідеологія еліт зовсім не тотожна з ідеологією патріотизму.

Паралельно спостерігається падіння рівня довіри до всіх політичних інститутів, перш за все - до партій. Така тенденція вкрай небезпечна для імперії. Суспільство перебуває в стані вакууму, який в будь-який момент може засмоктати будь-яку випадково кинуту ідею. При різкому зростанні патерналістських настроїв, вони все менше зв'язуються з політичною дією, наприклад з підтримкою «лівих» партій. Рейтинг комуністів і соціалістів зростає незначно, так як запит на соціальну справедливість звівся до простих вимог виживання: дайте грошей, дайте ліків, дайте... Ці вимоги пред'являються до влади, яка все менш охоче їх виконує. Але поки цей контракт не розірвано остаточно, виживання населення буде забезпечуватися за рахунок беззастережної підтримки політики влади.

Це політика застою в найгіршому її прояві, так як на відміну від брежнєвського застою - це стагнація і вимирання, а не повільне зростання, нехай і в ситуації загальної зрівнялівки.

Політика Прориву, про яку Путін говорив в своїй інавгураційній промові, виявилась черговим фантазмом Кремля. Відсутність зрозумілих ідей та кроків веде Кремль до повного фіаско.