Прощаючись з 2020-м: підсумки року, що вже майже минув
Згадуючи цей рік, всі ми без сумніву будемо згадувати пандемію COVID-19. Вона справді багато що змінила, показавши нам наскільки вразливим зробила весь світ глобалізація.
В цьому році пройшла низка знакових виборів: Польща, Білорусь, Киргизстан, США. Найбільш важливими без сумніву є вибори американські. Їх не можна розглядати у відриві від ще однієї ключової події року – масових заворушень, що пройшли під гаслом «Black lives matter». Новий президент США вочевидь буде породженням цих подій. Тут мова не про Байдена (він вочевидь є старим «весільним генералом»). В Білому домі реально буде заправляти ультраліва кольорова жінка – віце-президент Камалла Харріс. І ще не факт, що вся Америка з цим мирно погодиться. Світ вже побачив, що у світовій наддержаві не все гаразд і навіть там існує загроза розколу і навіть сепаратизму. Причому не територіального, а ідеологічного. Спроба утворення анархічної комуни в Сіетлі – це те, чого ніхто раніше уявити не міг. Здавалося таке лишилося у часах Паризької Комуни 1871 і мережива кількаденних республік 1905 (Шулявська, Люботинська і т.п.). Ніколи такого не було і ось знову…
Втім, президентські вибори в навколоросійському світі може не менш значущі, але не менш показові. Колос Лукашенка встояв, але всім стало зрозуміло, що його ноги глиняні і без московських підпорок йому не жити. Концепт союзної держави РФ і РБ знову актуальний, а от наскільки довго і що далі буде з білорусами – питання майбутнього. Якщо білоруси вже пів року намагаються довести світу, що їх революція ще триває, то киргизи вправилися буквально за добу. Правда, революцією киргизькі події назвати складно, бо дуже вони схожі на примітивний міжклановий трайбалізм. І лише поляки довели, що їх націонал-консервативний курс – це вектор стабільності у світі глобальної турбулентності. Хай весь світ зачекає. Хороший приклад для українців.
Ще один показовий для Києва приклад – це Карабахська війна. Азербайджан відкинув вірмен з частини окупованих 30 років тому теренів. І зупинятися офіційне Баку вочевидь не планує. РФ не захистила свого сателіта, на відміну від Туреччини, яка всіляко своєму васалу допомогла.
Ще три події, які здавалися б мали бути знаковими, пройшли як інформаційний шум. Велика Британія лишила лави ЄС. Північна Македонія стала 30-м членом НАТО. Місцеві вибори в Україні пройшли. Більше про них сказати нічого. Бо не вони ніде нічого не змінили.
Але все це земне. А цього року відбулося й чимало небесного. Того, що вже незабаром може змінити світ до невпізнаваності. Ми можемо лишитися на Землі зі своїми дрібними чварами (як колись лишилися в Європі), а новітня історія почне творитися у Новому, позаземному світі (як колись в Америці). Відбувся перший політ людей на приватному космічному кораблі. У SpaceX не все так швидко, як хотілося б, але все просувається в тому напрямку, в якому Маск і Ко прямують. І квітневий указ Трампа в підтримку комерційного освоєння ресурсів на Місяці та інших небесних тілах (пряме порушення резолюції ГенАсамблеї ООН 1979) – без сумніву на користь (і вочевидь не без участі) цих футуристів. Але цього разу європейці прямують у напрямку колонізації не самі. У 2020-му на дослідження Марсу вирушила перша китайська місія. Ще не пілотована, але можливо незабаром буде й пілотована. Китайцям китайців для справи не жалко. Тим більше цього ж року з місячним ґрунтом (вперше за 44 роки) повернувся саме китайський космічний апарат. Тож, космічна справа в КНР кипить.
Тож, поки ми жахаємося земному, над нашими головами розгортається дещо більш важливе. Війна за космос вже почалась. Поки що без нас. Дуже сподіваюся, що це лише поки що.
Більше в моєму особистому телеграм-каналі:https://t.me/NKruk
