Світ одужує від атомофобії, або Вікно можливостей для України

2020 рік поставив перед людством багато складних запитань. Та водночас унікальний досвід локдаунів, викликаних пандемією COVID-19, беззаперечно довів: наявність надійних джерел електроенергії – один з вирішальних факторів утримати якість життя на прийнятному рівні навіть в надзвичайних умовах. Електроенергія у сучасному світі перетворилася на товар першої необхідності. Мабуть тому, популізму екоекстремістів стає дедалі менше – він звільняє місце для прагматизму заради виживання, тож нарешті можна чути голоси прихильників збереження та розвитку такого надпотужного джерела кліматично нейтральної електроенергії, яким є енергія атома.

Проти течії

За даними World Nuclear Association, станом на кінець 2020-го у 33 країнах працює близько 440 ядерних реакторів із сумарною потужністю приблизно 400 ГВт. 2019 року атомні станції виробили близько 10% всієї електроенергії на планеті. Приблизно такий само показник має бути і за підсумками 2020 року, проте з урахуванням загальносвітового падіння споживання електроенергії через пандемію коронавірусу. На перший погляд, 10% - це не так вже й багато, але важливо пам’ятати, що за обсягом викидів вуглецю у довкілля атомні станції практично не перевищують показників відновлюваних джерел електроенергії. Усім фахівцям-енергетикам це чудово відомо.

Оператор українських АЕС – НАЕК «Енергоатом» – не втомлюється нагадувати, що за весь час експлуатації атомних станцій Україні вдалося уникнути понад 2,7 млрд тонн викидів СО₂ у довкілля. А якби експлуатацію АЕС в країні було припинено, щорічні викиди СО₂ зросли б на 70 млн тон.

Наразі атомна генерація розвивається найшвидшими темпами у країнах  Азії. Зокрема Китай будує 11 енергоблоків, а в Індії – 7 блоків на стадії  будівництва. Натомість у Європі до останнього часу спостерігалася протилежна тенденція: кількість працюючих енергоблоків поступово скорочували. Атомна енергетика у багатьох країнах ЄС давно стала каменем спотикання та приводом для ламання списів економістами, політиками та громадськими активістами. Базисом цих суперечок є майже взірцевий парадокс: з одного боку, європейці прагнуть максимально ефективно застосовувати всі наявні ресурси для пом’якшення кліматичних змін, спричинених викидами парникових газів, а з іншого – радикальні «зелені» вимагають якнайшвидшої зупинки усіх без виключення АЕС. Їм цілком байдуже, що саме атомні станції є тим джерелом електроенергії, яке вже зараз дозволяє запобігати викидам сотень мільйонів тон СО₂ щороку.

Тим не менше, 2019 року Європарламент почав розглядати варіанти більш ефективного використання потенціалу АЕС для протидії кліматичним змінам. Натомість підтримка надійної та стабільної атомної генерації досі подекуди ще  вважається вкрай небезпечною для політичних рейтингів, а тому й «недоцільною».

На тлі такої європейської суспільної думки заяви Президента України Володимира Зеленського на підтримку розвитку української атомної енергетики восени 2020 року були несподіваними для багатьох.

У вересні був підписаний Указ №406 «Про невідкладні заходи щодо стабілізації ситуації в енергетичній сфері та подальшого розвитку ядерної енергетики», яким, зокрема, передбачається добудова енергоблоків №3 та №4 Хмельницької АЕС.

Реакція була очікуваною: з усіх боків посипалися критичні, а іноді й  відверто демагогічні зауваження. Протягом останніх років українському суспільству наполегливо нав’язували думку, що країні час відмовлятися від енергії атома, адже по всьому світі атомні станції нібито зупиняють. Звісно, в таких умовах навіть згадувати про будівництво нових ядерних енергоблоків було для наших політиків і громадських діячів, як то кажуть, не комільфо. Тож коли ситуація зі сприйняттям атомної енергетики у світі почала стрімко змінюватись, а українська влада вряди-годи продемонструвала якісну проактивність, багато хто за інерцією і досі повторює: «Нам не потрібно добудовувати Хмельницьку АЕС, тому що весь світ…» Стоп, відповідаємо ми. Що ви хотіли сказати про увесь світ?

Атомний розворот  

8 грудня 2020 року президент Франції Емманюель Макрон відвідав завод компанії Framatome. У промові пан Макрон висловив тверде переконання у тому, що економічне й екологічне майбутнє Франції залежить від розвитку атомної енергетики. Ба більше: він заявив, що саме завдяки ядерній промисловості Франція – незалежна!

«Атомна енергетика робить нас автономними та гарантує нашу конкурентоспроможність, адже у нас вартість електроенергії на 40% нижча, ніж у наших європейських сусідів, – сказав президент Франції. – Компанії, зайняті в ядерно-енергетичній галузі, експортують обладнання та ядерні технології у різні країни світу, забезпечуючи 7 млрд євро позитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу. Тому атомна генерація має залишатися опорою нашої енергетики на десятиліття вперед. Все, що робить Францію незалежною державою, яку поважають та до якої дослухаються, базується на ядерній промисловості».

Отже, нині вже можна стверджувати, що атомну генерацію підтримують на найвищому рівні, і це не просто поодинокий прояв політичної сміливості. Однією з найпоказовіших новин останнього часу, що вичерпно характеризує ситуацію з новим ядерним будівництвом у світі, стало повідомлення Американської міжнародної фінансової корпорації з розвитку (DFC). У липні 2020 року вона оголосила про зміну своєї екологічної та соціальної політики, а також відповідних процедур для забезпечення підтримки ядерних енергетичних проєктів за межами Сполучених Штатів.

А вже у листопаді минулого року інформаційне агентство Bloomberg оприлюднило аналітичний матеріал «Ядерна конкуренція США з Китаєм та Росією на сході Європи». У ньому йдеться про те, що скасування заборони на фінансування закордонних проєктів у ядерній енергетиці відкриває дивовижні перспективи для американського бізнесу. За оцінкою Bloomberg, для таких провідних американських гравців на ринку ядерних технологій, як General Electric, Westinghouse Electric та Bechtel Group, «полем битви» стануть будівельні майданчики нових атомних енергоблоків у країнах Центральної та Східної Європи. Обсяг майбутніх інвестицій в нове ядерне будівництво у цьому регіоні експерти Bloomberg оцінили у 500–740 млрд доларів протягом наступних 10 років!

Восени 2020 року США підписали низку угод про будівництво таких енергоблоків з Румунією, Польщею та Болгарією. Остання планує не лише побудувати сьомий енергоблок на АЕС Козлодуй, а ще й не відмовляється від добудови двох енергоблоків АЕС Белене.

Міжурядова угода США з Польщею, яка передбачає будівництво шести ядерних реакторів до 2044 року, надасть їй можливість відмовитися від вугілля, за допомогою якого виробляється близько 80% електроенергії у цій країні. Тобто Польща чітко визначилася, яка генерація допоможе їй перетворити свій енергетичний мікс на вуглецево нейтральний.

Зараз, за даними МАГАТЕ, нові енергоблоки, окрім вже згаданих вище Китаю та Індії, будуються в таких країнах: Південна Корея – 4 блоки на стадії будівництва, Росія – 3, Бангладеш – 2, Об’єднані Арабські Емірати – 3, Велика Британія – 2, Туреччина – 2, США – 2, Словаччина – 2, по одному в Аргентині, Бразилії, Білорусі, Франції та Фінляндії. Тож стверджувати, що атомна генерація йде у минуле, означає ігнорувати об’єктивну реальність.

Шлях до мети

Україна має наразі унікальний збіг обставин, коли технічні можливості, досвід фахівців та економічна привабливість проєкту збіглись у часі з політичною волею та підтримкою вищого керівництва держави. Мова, звісно ж, про український атомний довгобуд – третій та четвертий енергоблоки Хмельницької АЕС.

Енергоблок №3 ХАЕС почали будувати у вересні 1985 року, №4 – у червні 1986-го. Обидва були запроєктовані на поточну потужність 1000 МВт. Попри будівельну готовність 3-го блока на 75% (змонтовано близько 85 одиниць устаткування) та 4-го – на 28%, у 1990 році через «постчорнобильський» мораторій на будівництво нових АЕС проєкт призупинили.

Жодних сумнівів, що для України питання добудови двох енергоблоків ХАЕС є стратегічно важливим, адже мова про збереження доступного тарифу на електроенергію, стійкість вітчизняної енергосистеми й енергетичну безпеку держави. Окремо слід звернути увагу на експортний потенціал Хмельницької АЕС, яку за часів СРСР проєктували саме для експорту електроенергії до країн Ради економічної взаємодопомоги.

Таким чином, всі грудневі тези Еманюеля Макрона про атомну енергетику як основу економічного розвитку держави є справедливими і для України. Приємний збіг та основа для лобіювання наших ядерно-енергетичних проєктів на європейському напрямку. Та найважливіше все ж довести важливість і стратегічне значення цих проєктів рідній громаді, адже саме її думка є вирішальною. Наприклад, у Чехії останніми роками суспільна думка змінилася, і нині вже 60% населення підтримує збереження атомної енергетики в країні.

Наразі перед Енергоатомом стоїть амбітне завдання – не лише добудувати 3-й та 4-й енергоблоки ХАЕС, але й зробити це будівництво державним проєктом №1. Адже він дасть змогу створити робочі місця для десятків тисяч українців, максимально локалізувати виробництво обладнання для добудови блоків на вітчизняних підприємствах і використати наявний в країні науково-технічний потенціал. Відповідним чином мають ставитися до цього проєкту й усі державні інституції, від яких Енергоатом очікує всебічної підтримки.

Розуміємо, що протидія добудові Х-3 і Х-4 є і буде потужною. І справа не лише у псевдоекспертах, які просто вигадують аргументи проти будівництва нових атомних потужностей. Куди гірше, що на всіх рівнях державної влади задіяне потужне лобі на захист бізнес-інтересів власників приватних енергокомпаній. Дуже прикро, але на вітчизняному енергоринку досі триває війна всіх проти всіх. У той самий час Енергоатом продовжує наполягати на тому, що лише за умови чесної та прозорої конкуренції в Україні можливе становлення прогнозованого і стабільного ринку електроенергії, на якому кожна генерація отримає можливості для подальшого розвитку.