Світ постбіполярного розладу

Такий непростий 2020-й рік, який приніс людству пандемію коронавірусу з економічною кризою став відліковою точкою пошуку нових форм політики та соціальних відносин. Разом з тим подібні речі сприяють рефлексії щодо причин поточної ситуації в світі. А світ останніх 30 років можна охарактеризувати досить просто – постбіполярний розлад. Якщо в умовах "холодної війни" правила гри визначалися наддержавами на самітах, тобто зустрічах лідерів країн чи міністрів закордонних справ, то нині по-перше відсутні правила (принаймні кожен сам їх тепер прагне сформувати), а по-друге не зрозуміло хто їх має встановити і чи потрібні вони взагалі.

Зараз саміти нікуди не зникли, але завдяки таким державам як Росія та Китай можна побачити альтернативне бачення ведення світової політики, сповнене антизахідної риторики та взагалі критики таких речей як глобалізація, права людини та міжнародне право. Поява багатьох центрів сили сприяє розмиттю загальної системи міжнародних відносин.

Зрозуміло, що в українському випадку практичний інтерес до міжнародної тематики виник через війну, яку веде Росія проти нас – не лише танками, але й дезінформацією, економічним тиском та просуванням імперської повістки дня. А для того, щоб протидіяти цьому всьому необхідно залучати міжнародних партнерів.

Прихід до влади в США Джозефа Байдена означає пошук нових форм міжнародної політики, виходячи з складної внутрішньополітичної ситуації (історична політика, соціальне забезпечення, економічний спад через пандемію). Не забуваймо, що американські президенти, починаючи від Обами не мали чіткої зовнішньополітичної доктрини. Останнім хто її мав був Джордж Буш-молодший, коли Штати були "світовим шерифом". Саме тоді розпочалися військові кампанії в Афганістані та Іраку, які мали однією з причин прагнення боротися зі світовим тероризмом. Але нині бачимо неоднозначну оцінку дій тодішнього американського керівництва. І тепер виведення контингентів з Близького Сходу сприймається як поразка американців у регіоні, хоча про поступове зменшення військової присутності говорив ще Барак Обама у 2010-2011 роках.

Ми звикли дивитися на американську зовнішню політику як єдиний центр сили та місце формування нових засад світопорядку. Але за останні 30 років багато що змінилося в цьому питанні. Постали такі нові гравці як Індія та Китай, які вже позбулися свого постколоніального статусу у спілкуванні із Заходом та прагнуть говорити вже на однаковому рівні. І небезпідставно багато хто зараз говорить про відступ Заходу в світі. Та й взагалі XXI століття називається не інакше як азійським, хоча попередні (XIX та XX) були відповідно європейським та американським.

Але в сучасному світі, переповненому інформаційними потоками, навряд чи можна точно спрогнозувати час коли знання китайської мови стане необхідною умовою отримання успішної роботи. Якщо без іронії, то світовий успіх України буде залежати від своєчасного та адекватного розуміння процесів, які відбуваються поза її межами.