Життя і смерть добровольця Андрія Кривича

27 березня 2018 року на Світлодарській дузі, Донецька область, російський снайпер вбив дев’ятнадцятирічного добровольця з міста Конотоп – Андрія Кривича на псевдо "Ділі". Спеціально для Цензор.Нет, мама Андрія – пані Марина, розповіла про життєвий шлях свого сина.

Андрій був однолітком любителів соціальних мереж: "Інстаграм", "Тік-ток", проте на відміну від більшості юних українців, він мав вищу мету, ніж просто жити чи існувати заради існування. Андрію пророкували президенство і він понад усе – любив Україну.

Більше, ніж матір, дівчину, навчання – таке нечасто можна зустріти.

Андрій не був відлюдником чи якимось диваком, навпаки, хлопець любив розваги, спів, гру на гітарі, походи. Це був енергійний юнак, який просто хотів жити в щасливій Україні.

"Ділі" навчався у Сумському держаному педагогічному університеті імені А.С. Макаренка. Проходив різноманітні вишколи поза навчанням, які стосувалися партизанської боротьби. Коли хлопець зрозумів, що час настав, то вступив у ряди ДУК "Правий сектор" і відправився на фронт.

Проте Андрію не вдалося побачити вільну країну, куля московського найманця зупинила хід його мрій і взагалі життя.

Війна… Він зі мною про це не балакав, знав, що я, як і будь яка мама буду проти.

"Сину мій, коли ти народився - твоя хрещена взявши тебе на руки сказала:" Який серйозний хлопець, мабуть президентом буде". Вона називала його дитина-індіго, такий він був неординарний. Андрій дуже полюбляв шкірку свіжого білого хліба, коли просила в магазині купити чорного хліба, він завжди купував тільки білий..

Ми багато з ним сперечалися, у нього завжди була своя точка зору, яку Андрій завжди відстоював.

Війна… Він зі мною про це не балакав, знав, що я, як і будь яка мама буду проти. Після Нового 2018 року, Андрій прийшов до мене в кімнату і довго думав як правильно сказати, що хоче підписати контракт із ЗСУ. Я категорично була проти, навіть говорити на цю тему не хотіла, сказала, що поки в країні війна, ніякого контракту. Спочатку треба довчитися, а потім будемо бачити..

Потім Андрій сказав, що поїде в Суми, де навчався на той час, мовляв - у них там концерт і пропав на цілу неділю. Я місця не знаходила, телефонувала його друзям, одногрупникам, куратору групи. Ніхто нічого не знав.

Тільки через тиждень він вийшов на зв'язок і сказав, що був на вишколі під Сумами, а там дуже поганий зв‘язок. Хоча насправді, Андрій поїхав на війну, але про це я дізналася набагато пізніше..

Десь через тиждень, Андрій поїхав закривати "хвости" в університеті та перевівся на заочне відділення.

У нього вже був чіткий план з приводу його майбутнього, нажаль я цього не знала. Тепер все життя буду картати себе, що мало розмовляла з ним про важливі для сина речі.

Виходячи з квартири, Андрій на секунду зупинився, озирнувся на мене і поїхав. У мене щось зойкнуло в середині: "Прощається.."!!

Десь за тиждень до від’їзду на фронт, він прийшов до мене, присів і почав розповідати про свою дівчину. Це були його перші серйозні почуття. Я Андрієві відповіла, що кохання - це дуже добре. Хоча він не любив розмови на такі ніжні" теми.

Ми побалакали, Андрій сказав, що в п‘ятницю, це було 23 лютого, поїде в Суми до своєї дівчини, сходять в кіно, погуляють..

Я була на роботі і коли прийшла, то його вже дома не було. Якось на душі зробилося тривожно. Я перевірила речі, які начебто лежали на місці, на столі лежала банківська карта, забув напевне.

Я зателефонувала сину, він був у сестри, прощався.. Через годину Андрій забіг до дому у військовій формі, мене це здивувало, що до дівчини збирається в такому вигляді, проте він нічого не хотів пояснювати..

Виходячи з квартири, Андрій на секунду зупинився, озирнувся на мене і поїхав. У мене щось зойкнуло в середині: "Прощається.."!! Ніколи не забуду його погляд, він наче знав, що не повернеться. А я навіть не обняла його. Якби-то знати, що це в останнє..

В неділю із Сум, він поїхав в Костянтинівку. Про це дізналася випадково. В понеділок кинула йому гроші на карту, на зворотній квиток, телефоную йому, щоб про це сказати, але не можу додзвонитися. Коли нарешті вийшла з ним на зв'язок, кажу: "Синок, гроші на карті, купляй білет і до дому..". "Мам.., я не приїду, зараз перебуваю в Костянтинівці на базі " - відповідає він.

У мене все перевертається перед очами, руки тремтять, голос не слухається. "Як на базі? Негайно додому!" - кричу йому.

"Мам.., - це моє рішення, я вже дорослий. А будеш причитати, вимкну телефон. Ти забула на кого я вчуся? Не треба маніпулювати.." - сказав Андрій.

І все, з того моменту почався відлік часу. Це було 26 лютого. Кожного дня, я не відпускала із рук телефон, кожну годину намагалася додзвонитися до нього і коли це виходило, вже не просила Андрія їхати додому, зрозуміла, що це його вибір.

Розпочався місяць пекла.. Кожного дня, я обіймала речі свого сина, котрі так пахли ним. Просила ридаючи, щоб Ангели охоронці берегли Андрія. Благала Господа повернути його цілим і неушкодженим, але не судилося..

Перед тим, мені наснився сон: "Начебто моя покійна бабуся сидить на кріслі із своєю паличкою і чекає когось. А поряд Андрій, який збирає речі. Ще подумала, наче за ним прийшла".

Місяць і один день, він пробув на війні, котра так манила його. Андрій жив війною, ніхто і ніщо не могло би зупинити поїздку сина на фронт. Це була його мета. Хоча – я не знала про це, я багато чого не знала про свою дитину.

Андрій зателефонував у суботу, зранку – це було 23 березня і попросив якомога швидше скинути грошей на карту бо магазин працює до другої години дня. Ще здивувалася, чому так рано зачиняються магазини в Костянтинівці? Як потім виявилося, що Андрій знаходився весь цей час на передовій, а мені казав про своє знаходження на базі, де не стріляють.

Перед тим, мені наснився сон: "Начебто моя покійна бабуся сидить на кріслі із своєю паличкою і чекає когось. А поряд Андрій, який збирає речі. Ще подумала, наче за ним прийшла".

Розказала про цей сон своєму сину, попросила бути обережним. Він засміявся, сказав, що не вірить в такі нісенітниці і зв'язок на цьому обірвався.

Я просила, благала перед тим Андрія - їхати до дому, мовляв "зварю відро твоєї улюбленої окрошки", але він відповів, що повернеться не раніше квітня. Повернувся раніше, не по своїй волі..

Андрія дуже любили і люблять його друзі, адже він був життєрадісний, справедливий і повинен був стати президентом. Проте російсько – українська війна - забрала його від мене, вирвала шматок серця і залишила велику діру в ньому.

"Ти дійсно був Воїном, з тобою можна було сміливо йти у розвідку, ти б ніколи не підвів. Я дуже сильно пишаюся тобою, дякую тобі, що ти вибрав мене за свою маму. Дякую тобі, що ти був у мене. Ти назавжди в моєму серці, завжди поруч, мій синку" -