Ніч з 18 на 20 лютого (Спогади)

Сьогодні багато хто буде згадувати про той страшний ранок 18-го лютого, яке було 7 років тому. Що ж - я теж там був, але жодної участі в зіткненнях не брав - як тільки все почалося, мені зателефонував мій командир і сказав спускатися до Будинку профспілок. Там я отримав останню акредитацію (вона потрібна була, щоб заходити на другий поверх, де журналісти і політики сиділи). Що було вдень, я бачив тільки по телевізору, сидячи на 5 поверсі.

До вечора стало ясно, що буде штурм, "правосеки" почали виносити з Будинку профспілок ліки і всяке, кхм, скажімо так, цінне господарство, яке нам в наступні два дні дуже стало в пригоді. Увечері Будинок профспілок підпалили, гасити його почали майже відразу з якихось пожежних кранів, які були в будівлі, прекрасно пам'ятаю, як вода стікала по сходах, а зверху, навпаки, розгоралося все сильніше. З 5-го поверху я пішов одним з останніх. Бійців вже не було, поверх був порожній, біля входу були д. "Пилипась" (Андрій Тарасенко), д. "Летун" (Андрій Стемпіцький), Ярош (всі троє з охоронцями), д. "Орест" (Андрій Козюбчик), ще пару чоловік (не пам'ятаю, хто, здається, д. "Гонта" був серед них) і я.

І тут я розкрию таємницю тих часів. Заздалегідь було позначено, що все керівництво ПС залишається на Майдані в будь-якому випадку, тобто на той момент ймовірність, що їх всіх уб'ють, була дуже велика. Якогось "резервного командира" організації, наскільки я пам'ятаю, не було. Нагадаю ще й про те, що всі дні Майдану від імені ПС мали право виступали тільки три людини - Ярош, Тарасенко і я. Всі троє, природно, з відкритими обличчями. Так ось - у мене з д. "Пилипасем" була домовленість, що я геройствувати не полізу (від мене все одно у вуличних зіткненнях толку мало), а як тільки почнеться повний треш і їх усіх, швидше за все, вб'ють, я повинен був їхати в посольство Литви й там сховатися, потім виїхати за кордон і звідти вже виступати від імені ПС, паралельно зв'язуючись з підпільними партизанськими структурами організації, які, як було задумано, повинні були створюватися в умовах настання диктатури Янковича. Тобто я тимчасово повинен був стати єдиною публічною особою ПС, тому що, ясна річ, партизани по телевізору не виступали б.

Коли вже почала прогорати стеля 5 поверху, я обійняв д. "Пилипася" і вийшов з Будинку профспілок. Природно, ні в яку Литву я не поїхав.