Той, хто подарував нам гідність…

Так вийшло в мене по життю, що останні сім років пишу про ПРОСТИХ ВЕЛИКИХ УКРАЇНЦІВ. Переважно це історії про співвітчизників, які творять новітню історію України, починаючи з Майдану і пізніше, у війні за нашу Незалежність на Сході. Але сьогодні хочу згадати людину, яка задовго до цих подій довела, що "І один у полі воїн", людину, яка подарувала гідність сотням тисяч моїх земляків. Сьогодні я хочу згадати генерал-майора міліції у відставці, народного мера Запоріжжя - Олександра Володимировича Поляка.

В 1998 році він балотувався на посаду мера міста, але не отримав достатню кількість голосів – народ тоді, як і сьогодні, до речі, не дуже полюбляв "ментів". Хіба ж ми на той час могли знати, що Поляк зробив свою кар’єру в органах сам, а не за рахунок "зв’язків", пройшовши з самого низу: від рядового міліціонера до генерал-майора. В червні 2000 року на позачергових виборах Олександр Володимирович все ж таки став міським головою, а в березні 2002го його обрала повторно переважна більшість городян. За ці два роки він своєю чесністю, принциповістю, відданістю справі завоював повагу запоріжців. Поляк на власному прикладі показав – якщо не красти, працювати з душею, можна зробити дива! І це дійсно було диво – сіре, занедбане, промислове місто почало змінюватись та розквітати! Ремонти, благоустрій, парки, сквери, красень - центральний проспект, і улюбленець молоді - бульвар Шевченка з Годинником закоханих))) Переживши "лихі дев’яності", ми так раділи цим змінам, і головне, люди відчули, що достойні кращого життя. Поляк перетворював Запоріжжя, яке так любив, у місто мрії. За каденції народного мера було реалізовано багато проєктів, започатковано проєкт будівництва нових мостів через Хортицю, який після смерті Олександра Володимировича став сумнозвісним довгобудом.

Поляк помер від інфаркту 22 лютого 2003 року. В народі казали, що напередодні повернувся із Києва, де зустрічався з прем’єр-міністром Януковичем, якого, в силу своєї чесності та принциповості, він не сприймав. Може це чергова легенда про народного мера, а може й ні… І як було не складати про нього легенди, коли Поляк був завжди поряд з людьми, любив їх, служив місту до останнього подиху… У морозний день 23 лютого 2003 року на прощання з Поляком О.В. прийшли сотні тисяч запорожців. Пам’ятаю море людей, червоні гвоздики, сльози…

Минуло вже 18 років, а люди у Запоріжжі згадують мера Поляка. І не важливо вже - чи схожий на нього барельєф на площі ім. Поляка, чи ні. Головне, що вдячність Олександру Володимировичу живе у наших серцях, а приклад справжнього патріотизму надихає багатьох і сьогодні.