Чим пахне справжня свобода

М'янма (вона ж Бірма) надто далека від України, аби українці звертали велику увагу на те, що коїться в цій далекій країні.

Мене доля звела з Бірмою у далекій Індіані. Мій учитель проф. Девід Вільямс є головним радником штату Качин на півночі М'янми, народ (а точніше народності) якого тривалий час зі зброєю в руках борються за більшу автономію у складі Бірмійської держави.

В американській Індіані наразі багато представників народності Качин. Які не з чужих слів знають, що означає справжня хунта. Як втім і справжня боротьба за права свого народу. Одна зі студенток Університету Індіани, приміром, вижила лише тому, що її мати багато років тому три доби тікала з нею на руках через джунглі - від карателів Татмадо (бірмійських військових).

Кілька тижнів тому бірмійські військові здійнили переворот і після десятиліття демократичних реформ повернули собі всю повноту влади. Аун Сан Су Чжі, лідерку Національної ліги за демократію, яка до 2011 року провела 15 років під домашнім арештом, знову ув'язнили. Як і її найближчих соратників.

Бірмійці, які після десятиліть військового правління змогли за останню декаду розкуштувати смак свободи, вийшли з протестами проти путчистів. Попри брутільність та безжальність Татмадо, яка неодноразово топила в крові повстанців спроби протесту, бірмійці масово вийшли на вулиці та площі своїх міст. І попри 50 загиблих за минулий місяць не збираються здаватись.

Мої білоруські та російські (якщо такі є) читачі, зверніть увагу на це фото, зроблене на вулицях Янгона. Ці люди гідні жити у вільній країні. Бо вони знайшли в собі дух повстати проти тиранії. Повстати з коктелями молотова в руках. Нехай у вас все вдасться, мужні бірмійці!

Ну а білорусам та росіянам – вчиться, чим пахне справжня свобода. Вона проростає з кіптяви та крові, а не з білих сорочок та красивих пісень...