«Рускій мір» в українському спорті
В п’ятницю ми провели прес-конференцію щодо російської присутності в ряді федерацій з бойових видів спорту. Приводом стало побиття спортсменами-тітушками працівників СБУ в лютому поточного року
https://www.facebook.com/Pravotvorets/videos/470765734061565.
Дозволю собі трохи пройтися по темі присутності адептів «руского міра» в українському спорті й використання молоді в диверсіях проти українського суспільства й української держави.
Почну з того, що федерації з бойових видів спорту проігнорували вимогу Українського центру аналітики й безпеки щодо необхідності реагування на побиття та проведення виховних заходів серед спортсменів через ганебний факт нападу тітушок на працівників СБУ (тітухани проникли в метро, не заплативши за проїзд, а на зауваження працівників Служби безпеки відповіли кулаками). Схоже, у федераціях вважають таку поведінку недоспортсменів цілком прийнятною…
Що ж, пройдемося по деяких з цих федерацій.
Отже, Федерація дзюдо України. Якщо відкрити розділ на їх сайті про керівництво, то багато що стає зрозумілим: почесними президентами є регіонал Володимир Сівкович, який причетний до побиття студентів в ніч на 30.11.2013 р. та Леонід Деркач, батько проросійського діяча Андрія Деркача, що потрапив під санкції США за втручання у справи цієї держави.
Віцепрезидентом є Олександр Нагібін, який входить до керівництва Європейського союзу дзюдо, штаб-квартира якого знаходиться в Москві. Нагібін неодноразово відвідував змагання з дзюдо в РФ вже в часи російсько-української війни.
А тепер питання для знавців: ЧИЇМ УЛЮБЛЕНИМ ВИДОМ СПОРТУ Є ДЗЮДО?
Якщо ви ніколи не цікавилися цим питанням, то просто зайдіть на сайт Європейської федерації дзюдо і подивіться, хто там почесний президент...)))
Російський вплив у світовому дзюдо є дуже значним. Так, у Всесвітній федерації дзюдо до складу керівних органів входить один зі стовпів путінського режиму, олігарх Аркадій Ротенберг… А там ще й Кадиров десь поруч крутиться...
Тепер перейдемо до Федерації бойового самбо. Там почесним президентом є кум Путіна Віктор Медведчук, а «віциком» - ще один депутат від ОПЗЖ Віктор Чорний. Чорний керував фірмою, що охороняла особисто Медведчука. Ясно, що в складі охоронної фірми були й самбісти.
Також варто сказати, що одним з головних тітушководів на антимайдані був нардеп від Партії регіонів, борець Ельбрус Тедеєв. А хто був у нього тоді помічником? Чи часом не права рука Зеленського Єрмак?
До речі Єрмак, кажуть, свого часу цікавився бойовими мистецтвами (як і ще один адепт «руского міра» Льовочкін). Навіть фільм про бої без правил зняв – «Правило бою» називається (бачив я той фільм… м’яко кажучи, не Голівуд).
До речі, наближені до Єрмака – ексрегіонал, очільник МОН Шкарлет, міністр спорту Гутцайт, донедавна бізнес партнер полковника ЗС РФ – тренера збірної Росії з фехтування плюс ректор універу фізвиховання Імас, також прихильний до Росії – організували рейдерське захоплення Олімпійського коледжу імені Піддубного. Кажуть, на земельку коледжу поклав око ще один ексрегіонал, депутат від медведчуківської ОПЗЖ, скандальний забудовник Вадим Столар. Співпадіння?
… До речі, що Столар, що Єрмак в гарних стосунках ще з одним спортсменом-політиком – мером столиці Кличком. Ну це так, до слова…
До речі, відтепер в коледжі виховують молодь на прикладі того ж Тедеєва, Ломаченка, Усіка (він ще знімався з дружиною Медведчука Марченко в «Паломниці»). Як на мене, на прикладі боса Єрмака Тедеєва можуть виховати не чемпіонів, не патріотів, а чергових тітушок. На зразок тих, що забивали насмерть учасників Революції Гідності, підтримували «рускую вєсну» в Харкові, Одесі, Дніпрі, Запоріжжі, брали участь в окупаційних формуваннях РФ в Криму і на Донбасі…
Ну і на сам кінець – пару слів про футбол. Точніше, про «Динамо» Київ, яке, стараннями Суркісів - друзів Медведчука, продовжує ганьбитися в єврокубках. Медведчуркіси чинять справжній злочин не лише проти клубу, а й проти окремих футболістів і українського футболу в цілому.
Суркісня маринує молодих талановитих футболістів, не пускаючи в імениті закордонні клуби. А якщо і відпускає, то вже не в молодому за футбольними мірками віці. Відпускає лише тоді, коли футболісту важче адаптуватися в новому середовищі, важче вивчити мову країни, де виступає, коли футболіста вже переслідують травми.
Яскравий приклад – Андрій Ярмоленко: його до останнього тримали, а коли відпустили, то він відіграв на пристойному рівні півсезону, а далі його почали переслідувати травми, з яких він не вилазить.
Тримання талановитих гравців у низькому й мало конкурентному чемпіонаті України сприяє лише їх деградації. Від того дуже страждає національна збірна, яка могла б цілком вийти на рівень збірної Хорватії 90-х, якби нашу молодь не перетримували різні суркіси чи ахмєтови (до речі, показовий приклад Маліновського, який не підійшов «Шахтарю», але вчасно переїхав до Європи, де розкрився і став лідером збірної). До речі, успіх хорватів на тому ж ЧС-1998 полягав саме в тому, що збірна складалася з гравців клубів провідних чемпіонатів Європи, а не чемпіонату Хорватії…
Хотілося б закінчити чимось оптимістичним. Але оптимізм чомусь не проглядається. На жаль, спорт у нас є прямим продовженням політики. Політики, де верховодять проросійські реваншисти. Очищення українського спорту від російського впливу можливе тільки після повного очищення нашої політики від колаборантів РФ.
