Від джунглів Конго до пустель Афганістану – як миротворці відстоюють Україну

З 1992 року українські солдати були у 23 країнах світу. Загалом через миротворчі операції пройшло понад 45 000 солдатів. Ця цифра може здивувати, адже така тема в суспільстві майже не піднімається. В багатьох досі є уявлення, що участь українців в закордонних військових операціях завершилась в Афганістані 89-ого. Проте це не так: українські солдати брали участь у 27 операціях в Європі, Африці, Азії та навіть Центральній Америці.

Найгучніше цю тему згадували під час війни в Іраку, де воювало майже 1700 українських солдатів з 2003 по 2005 рік. Наш контингент був одним з найчисельніших серед військових 40 країн, що брали участь у цій операції. Це й досі залишається наймасштабнішою військовою операцією України за кордоном. До 2005 року більшість підрозділів вивели з військової операції через високі втрати – українська армія втратила 18 солдатів. Участь у цій війні сильно била по рейтингу Кучми, а згодом і Ющенка, бо українці просто не розуміли, чому солдати гинуть в Перській затоці. За даними соцопитування Центру Разумкова 2003 року лише 2.4% українців підтримували введення українських військ до Іраку, водночас 93.8% були проти.

Але не стояла тут в стороні і російська пропаганда – Кремль активно створював як жартівливі, так і серйозні образи американських солдатів, які "несуть демократію там, де знаходять нафту". Поширювались конспірологічні теорії, про те, що миротворчі війська в Іраку воюють виключно за нафту, а в Афганістані за контроль над опіумним ринком. Звісно ж участь Росії у "миротворчих", а саме окупаційних, операціях в Абхазії, Таджикистані та Придністров’ї ігнорувалася. Станом на 2005 рік українці досить скептично ставились до НАТО та США, тож тему миротворчих операцій особливо більше не піднімали. З 2005 року українська участь в операціях скоротилась майже вдвічі. Найменшою вона була за президентство Януковича у 2011 році – лише 373 миротворці в операціях ООН.

Станом на зараз Україна продовжує участь у трьох миротворчих операціях, а її представники знаходяться у 10 країнах світу. Найгарячіше – у Демократичній Республіці Конго. Там українські пілоти на гелікоптерах час від часу виконують бойові вильоти проти ісламістів. Однак це не єдині функції миротворців. Вони також надають медичну допомогу та беруть участь у відновленні інфраструктури, розмінуванні місцевості, перевозці гуманітарної допомоги. Так, наприклад, в тому ж Іраку українські миротворці надали медичну допомогу близько 52 000 мирним мешканців.

(інфографіка ArmiaInform)

І тут цілком може виникнути питання – навіщо українським солдатам бути в Африці, коли війна триває в нас вдома? Як не дивно, але саме тому нам і потрібна участь у миротворчих операціях.

Причина перша – вплив та репутація.

Україна залишається вірною принципам держави-миротворця, і це позитивно впливає на наш міжнародний імідж. Ми докладаємо зусиль, щоб зберегти мир у світі і наші союзники це бачать. Це додає нам додаткові політичні бали в НАТО, ООН та інших міжнародних організаціях. Ми першими відмовились від ядерної зброї, багато років беремо участь у миротворчих операціях – всі ці дії дають світу зрозуміти, хто насправді допомагає підтримати глобальний мир, а хто є агресором в нашому конфлікті. Крім того, у миротворчих операціях беруть участь не лише солдати та медики, а й ряд інших спеціалістів. Створюються тимчасові адміністрації, які займаються рядом питань: проведення демократичних виборів, відновлення системи охорони здоров’я та освіти. Це дає можливість брати участь у розвитку держав, де завершився конфлікт. А це отримання союзників та вихід на нові ринки.

Ми даємо знати, що нам не все одно, що відбувається у світі. І активно беремо участь у боротьбі за глобальний мир.

Причина друга – військовий досвід.
Участь у миротворчих операціях – це можливість для наших солдатів отримати унікальний досвід. Наприклад, Мінські домовленості забороняють застосування авіації, тож наші пілоти зараз виконують бойові вильоти лише у миротворчих операціях.
Українська армія вчиться воювати в джунглях Конго, пустелях Афганістану та горах Балкан. Завдяки цим операціям ми маємо фахівців, здатних виконувати найскладніші завдання. Держава з високою міжнародною репутацією та досвідченими солдатами – це саме те, що хоче побачити НАТО, перш ніж ми поговоримо про вступ. І все це без витрат з бюджету.

Причина третя – гроші.
Тримати військовий контингент на іншому континенті – дуже дорого. Але ці витрати повністю бере на себе ООН. Тож миротворчі операції – це не тільки унікальне військове навчання, а й повністю безкоштовне. За участь чотирьох наших гелікоптерів Мі-24 у операції в Демократичній Республіці Конго ООН сплачує Україні 1 млн доларів щомісяця! Кожна година вильоту відшкодовується у розмірі 3900 доларів за годину. ООН не тільки повністю покриває наші витрати, а й дає помітно більше, тож це й певні вливання до нашого бюджету.

Причина четверта – мир
Остання в списку, але перша за важливістю. Тут варто окремо згадати операцію 1993-ого року у Грузії, яку Україна провела самостійно, без міжнародних організацій. Тоді російські війська окупували частину території Грузії – Абхазію, і там почалися етнічні чистки. Грузини цілими родинами тікали з домівок, щоб вижити. Ті, хто зміг втекти від окупантів, опинялись у горах Сванетії, де помирали від холоду та хвороб. Тоді Україна відправила 17 гелікоптерів, які під обстрілами абхазько-російських військ врятували від етнічних чисток 7643 людини. Так і зараз українські миротворці щодня захищають тисячі життів на різних континентах. Вони захищають людей від терористів, етнічних чисток та рабства. Доставляють тони гуманітарної допомоги та відновлюють цілі міста.

(фото Володимир Петров)

Підсумуємо

Участь України у миротворчих операціях – болюча тема. Проте важливість та користь для України тут беззаперечна. Це демонструє світу, що ми готові захищати не тільки себе, а й інші країни. Варто очікувати, що як тільки роль України в цих операціях зросте, то й увімкнеться російська пропаганда. Будуть маніпуляції і на темі витрат з бюджету, та й "а що немає інших проблем"?

Бо Росії вигідна та Україна, що не має досвідчених солдатів, не має підтримки міжнародних організацій та й навіть не думає впливати на світову політику. Час показати їм, що вони помилились.