Про закиди

Цей пост мав з’явитися раніше, але з багатьох причин важко одночасно розбиратися з судом і зі всім іншим. Уявити не міг, що колись мені доведеться доводити, чи я ветеран і чи воював узагалі – жодному побратиму не побажаю відчути таке на собі. Оце все, в дусі жалюгідних аватарських розбірок: "А ти там буууув? – А ти буууув де я буууув?". Але підсвідомо я був готовий, адже, як ви пам’ятаєте, це далеко не перша шалена інформаційна атака, спрямована на знищення репутації протестувальників (а заразом і добровольців, активістів, військових тощо) – лайна намагалися накидати і на всіх у т.зв. "справі Шеремета" Free Riff, і на Сергій Стерненко, і на мого друга Птаха (Олександр Галкін), і на десятки інших. Накидатимуть, я переконаний, і на хлопців, яким нещодавно повручали підозри (зокрема вата любить накидувати в бік мого побратима Хірурга (Євген Строкань).

До шановних 1+1. Днями ви стали інструментом інформаційного тиску на мою справу та справи решти активістів, як долучалися до тиску на політв’язнів раніше. Непогана спроба зманіпулювати думкою суспільства, запросивши мене до дискусії, де понад половина людей була заздалегідь налаштована вороже. Жодного з моїх бойових побратимів ви, ясна річ, не запросили. Натомість долучилися до спроби знищити мою репутацію, титруючи вирвані з контексту фрази Сорда і стосовно Сорда, з майже всуціль негативними конотаціями, ЩОРАЗУ, коли хтось зі спікерів переключав увагу на суть протесту замість форми. Друзі, ну це ж такий примітивний прийом, ви з яких шараг фахівців набираєте? Ви створили статтю з клікбейт-заголовком зі словами Колесніка, ігноруючи той факт, що якраз я і відреагував на його закиди у прямому етері. Ви, разом із паном Колесніком, свідомо подали сигнал суду. Ще й двері притягли, які є речовим доказом у справі всіх тих, кому оголосили підозри та домашні арешти, господи. Окремо цікаво було слухати пані Мосейчук про "мирний Майдан" і справи майданівців у суді — здається, у нас з вами були дві паралельні Революції Гідності.

Давайте про закиди.

1. "Ніде не воював".

2013-2014 рр. Революція Гідності. Правий сектор, загін "Вікінги", загін "Месники". Командири: Козак, Хедін (Григорій Гульвіченко), Сєвєр.

2014 р. Полігон Десна. Командири: Чорний, Mykola Bercut.

2014 р. ДУК ПС 5 бат. Посада: боєць. Командири: Пастух, Дядько, Чорний.

2014-2015 рр. 8 окрема рота Аратта. Околиці Юр’ївки, Урзуфа. Посада: заступник командира загону. Командири: Джміль, Червень, Хантер, Тарас Хаммер.

2015 р. ДБ ОУН. Піски. Посада: командир групи прикриття. Командири: Євген Строкань (Хірург), Андрей Пастушенко (Сивий), Микола Коханівський  (Буревій)

2015 р. 7 ОРБ ДУК ПС (згодом "Батальйон "Одін"", котрий перебував у процесі легалізації до "Азову"). Околиці Карлівки. Посада: командир взводу. Командири: Рем, Данил Морозов (Мороз).

10.11.2015 р. Красноармійськ, нині Покровськ. Підпис контракту в 93 ОМБр, 1 батальйон, 1 рота, 1 взвод. Заїзд на Шахту Бутівку (Донеччина). Посада: гранатометник. Командир роти: Vitalii Popovych (Вітер).

2016 р. Заїзд на 29 БП, околиці Світличного, Жолобка (Луганщина). Посада: гранатометник. Командир: Віталій Попович (Вітер).

2016 р. Заїзд на позицію РЛС AN/TPQ "Скіф" поблизу позицій 7 роти, околиці Кримського. Підрозділ: БУіАР (артрозвідка). Командир: Дмитрий Васильевич  (Барс).

2016 р. Заїзд на позиції 9 роти, околиці Кримського. Підрозділ: БУіАР. Командир: Професор.

2016 р. Заїзд в Трьохізбенку. Підрозділ БУіАр. Командир: Професор.

2016-2017 рр. Світличне, околиці Світличного, позиції звукометричної розвідки. Підрозділ: БУіАР. Командири: Бізон, Професор.

2017 р. Муратово, штаб бригади, виїзди на всю лінію фронту. Підрозділ: прикомандирований до прес-служби 93 ОМБр. Посада: ВО заст. начальника прес-служби, ВО начальник прес-служби. Командири: Андрій Міхейченко (Декстер), полковник Владислав Клочков (комбриг).

11.2017 р. Закінчення контракту до кінця особливого періоду.

Поч. 2018 р. Звільнення з лав ЗСУ.

Щодо цього є вдосталь довідок і офіційних документів. Також це можуть підтвердити десятки, якщо не сотні людей.

2. "Іловайськ". Якби не відібрали телефон, частина свідків одразу би знайшлася. Однак деякі добровольці, з якими ми навіть особисто не знайомі, почали відписуватись, що бачили мене там і де саме. Далі знайдемося з усіма, хто пам’ятає "бородатого з косою", так чи інакше.

Оскільки пан Колесник і ті, хто усіма силами намагаються мене дискредитувати, люблять присікуватися до невідповідностей у датах семирічної давнини, мушу одразу попередити: зважаючи на мої проблеми з координацією ще до війни, контузії та кількість подій опісля, деякі дати можуть розходитися на кілька днів. Людям з ідеальною пам'яттю, звісно, респект. Я натомість чудово запам'ятовую репліки, а щодо дат, часу, навколишнього оточення, логістики, звань, імен чи погонів - мушу покластися на вас. Бо з ким я не говорив з побратимів - усі повторюють одну й ту ж самі фразу: "початок війни - як в тумані, це ж сім років тому було".

Коротко: перший з загону "Месники" приїхав з Десни на базу ДУК ПС на кордоні Дніпропетровської та Донецької областей з другом Пастухом. Чергував на базі та щойноствореному блокпосту (туди ми діставалися, штовхаючи віджату маршрутку з Донецька, з написом "НА МОСКВУ!"). Рвався на фронт, займався організацією виходу на бойові Сергія "Сєвєра" Табали та загону "Месники", діставав для них дуже дефіцитні на той час зброю та спорядження, через що дуже посварився на особистому рівні з комбатом Чорним. Почав близько спілкуватися з двома (вже загиблими) побратимами, намагалися з ними приєднатися до друга Тезки і його групи, котрий вже збирався виїздити в напрямку Іловайська. Комбат Чорний відмовив, друг Тезка виїхав, близько 9 серпня ми порушили наказ комбата і виїхали слідом "блукаючою групою", втрьох. Були в околицях міста, брали хаотичну участь в перестрілці поряд з т.зв. "фермою", де тоді засіли бійці Азову. 12-13 серпня повернулися на базу ДУК, де разом із рештою отримали втрьох "зелені" шеврони ДУК ПС з рук Андрій Стемпіцький

"Летуна". Це були найперші відшиті шеврони і видавалися ВИКЛЮЧНО за участь у бойових діях, частина добровольців, котрі були на базі й не встигли повоювати, на той момент їх не отримали. Тоді ж Чорний пошикував бійців та оголосив, нібито друг Тезка був взятий в полон на танкові та розстріляний, також ми дізналися звістку про друга Татаріна і 13 200-тих, котрі вилетіли на ворожий блокпост, головним чином через те, що комбат не дозволив їм узяти кілька автівок для супроводу/розвідки. Щодо Тезки ми не повірили і тієї ночі рушили назад, в околицях Іловайську наш пікап потрапив під дружній вогонь – вочевидь, бійців батальйону "Донбас". Водій і заразом старший групи владнав ситуацію, нас спрямували до т.зв. "бетонного укріплення типу ДОТа чи бліндажа поблизу напівзруйнованої будівлі в кілька поверхів". Перебули ніч в автівці, від ранку намагались знайти те місце, наштовхнулися на невеликий шанець (окоп) майже впритул до якого і була вантажівка (вочевидь в якості укриття), котру я, як не фахівець, ідентифікував як "КАМАЗ". Там знаходилося до 20-ти бійців з різних підрозділів, які повідомили, що нібито "за метрів 300 від шанцю ворожі позиції", звідти дійсно час від часу стріляли, ми приєдналися до них і переважно стріляли в бік спалахів і допомагали зносити ящики з БК в шанець. Зранку почався потужний артобстріл, більшість бійців, включно з водієм нашої групи, зайняла якісь укриття, ми з рештою та третім учасником групи залягли в шанці. Тоді обстріляли з ГРАДів (вочевидь), вантажівка перевернулася в окоп на мене і решту. Завдяки рації викликав старшого, водія. Коли трохи вщухло, він прийшов по мене, витягнув мене, надав першу допомогу важкопораненому нашому побратиму, вирішив нас евакуювати, адже я теж не міг стояти і постійно "відключався" на кілька секунд. Більшість, кого вдалося зібрати після обстрілу, завантажили в автівку. Коли опинилися біля бази – допоміг мені дістатися до ліжка в кімнаті, потім рушив вочевидь до Дніпра. Зранку я отримав серйозні безпідставні звинувачення від комбата, після чого був закритий у підвалі. За кілька днів звідти витягнув друг Гонта, щойно дізнався. Весь час, проведений там, лежав і не підіймався, друг Шмєль Чиняков Лев  носив воду та їжу. Сєвєрові вдалося організувати волонтерів чи приятелів, мене довезли до БП, на якому я раніше чергував, там підібрали Сергієві волонтери, довезли до Дніпра, прилаштували нелегалом (навіть не обшукали мій наплічник та речі на наявність зброї). Лікарі зробили рентген, сказали що забій і серйозні ушкодження спини. На зв’язок я не виходив майже ні з ким протягом усього часу. Детальніше про ці та подальші події будуть окремі дописи. Вигадувати додаткові епізоди до бойового шляху немає сенсу, адже див. пункт 1. Не т.зв. "героїчні подвиги", а якісь відносно скандальні, репутаційно невигідні кількаденні епізоди з сумнівним результатом.

3. Контраргументи по Іловайську. Фото 1 було зроблене значно раніше, є свідки тих подій, закликаю також відписатися автора фото, де б він не був. Те, що воно було запощено іншою людиною в серпні, ніяк не підтверджує, що я був у серпні саме там, це очевидно. Фото 2 – концерт в Мелітополі 6.09, куди я приїхав, ледве тримаючись на ногах (на опублікованому фото я явно не танцюю під сценою), й днями опісля вже був у селі, у батьків (смт. Рудниця, Піщанський р-н, Вінницька обл.), де майже не підіймався аж до загибелі Сєвєра – всьому цьому теж є маса свідків. Основний свідок Колесніка – Артем "Харків" Фролов (https://www.facebook.com/profile.php?id=100009376605347) – шахрай, мародер і зрадник загону "Месники" та особисто Сєвєра. Наразі він бреше про те, що на момент Іловайську я був у Пісках, адже у Піски я потрапив приблизно за рік. Окремий допис з підтвердженням оборудок юного власника "багатьох машин" очікуйте невдовзі.

4. "Фейковий орден БХ 3 ступеню". Номер ордену: 83075. Вже були оприлюднені вичерпні коментарі щодо історії вручення, однак розгорнутий окремий допис теж буде. Надягав я його одного разу, про що щиро шкодую, адже я не є ні офіцером, ні тим паче "лицарем", ані учасником гідного подвигу. До матеріалів суду орден не долучався і не буде, з власної волі я змовчав про нього і під час служби у 93 ОМБр, хоча мав можливості та право, щоби його вписали до військового квитка, особової справи та службової характеристики. Не "купив" і тим паче не "вкрав", адже він номерний, хоч і виявилося, що номер "з майбутнього" та якимось чином не фігурує в жодних наказах. Чому за безпідставну роздачу нагород добровольцям-нелегалам мають відповідати не ті, хто їх для чогось (піар на крові, підняття політичного рейтингу, індульгенції за військові помилки/злочини тощо) роздавав, а ті, хто мав дурість взяти? Хай пан Колеснік, можливо, краще розбирається із цим – буде більше користі.

5. "Раніше судимий". За ніж, котрий належав Сєвєру "Сергію" Табалі. По-перше, реліквію ми повернемо, скільки б не довелось судитися, по-друге – ситуація, як і закид, теж заслуговують на окремий допис.

6. "Дезертир". Інформація щодо справи СЗЧ є у відкритому доступі, будь ласка, ознайомлюйтесь. Вичерпні коментарі з цього приводу уже звучали, детальніше розповім назагал згодом. Розплачуючись за це правопорушення, я використав амністію та сплатив 10-12000 гривень штрафу, однак про це не шкодую. Бійці 93 ОМБр, що були свідками даних подій, можуть підтвердити, що правда була на моєму боці, адже як мені незаконно відмовили в рапорті на відпустку в зв’язку з одруженням, так я й незаконно поїхав на власне весілля. Ні, я не залишав бойових позицій, а поїхав зі штабу. Пам’ятайте, що більшість знайомих вам гідних ветеранів теж ходили в самоволку – наприклад, з полігонів на фронт. Згодом дехто гинув в боях, віддаючи в СЗЧ життя за Україну.

7. "Взяв прізвище дружини". Шо ж, тут навіть коментувати не буду, бо зайшов із козирів. Ганьба Змію!

Що і навіщо робить Микола Колесник, чиї замовлення виконує, намагаючись дискредитувати ветеранів, добровольців, активістів, патріотів? Мені та решті людей з розвиненим критичним мисленням вже вдалося скласти цілісну картину, яку ми невдовзі оприлюднимо, аби кожен міг ознайомитися.

Загалом, це намагання змістити акценти, знищуючи репутацію учасника протестів. Усі ми вже проходили хвилі таких вкидів на патріотів та навалу ботоферм ЗеКоманди на невигідних опонентів. Шоу у пана Колесніка з ботами та одразу ж по тому шоу на "ПРАВО НА ВЛАДУ" тому підтвердження.

Не можу зрозуміти, який сенс вигадувати людині, в котрої і так достатньо внесків у війну. Я й крім Іловайську, був/бачив не на одну книгу – хоча ніколи не хизувався цим і не випинав це, просто воював і рвався на війну всюди, де лише міг – бо це мій обов’язок. Заберіть з моєї біографії Іловайськ, заберіть Піски, Бутівку чи Кримське – того, що лишиться, й так вистачає з головою.

І ще одне: я ніколи не приписував собі імідж ветерана в першу чергу. Я воював, бо повинен, і як всі добровольці та військові, йшов за покликом серця, а не по нагороди, бо вони можуть бути лише наслідком наших вчинків, але не їхньою причиною.

PS. Залишайтесь на зв’язку, незабаром розповім щось цікаве.