Суддівське лоббі: Зв’язки адвоката Вознюка з суддями Тульчина Вінницької області

Вже майже півроку я намагаюся ретельно та послідовно розслідувати протизаконні дії Сашка Вознюка, який має нахабство називати себе адвокатом і правозахисником (ознайомитися з попередніми дописами по цій темі можна тут).

Для тих, хто не в курсі, Олександр Вознюк — уродженець міста Тульчин Вінницької області (нар. 10 квітня 1981 р.). Навчався він у Тульчинській школі-інтернаті, а перед тим — у місцевому інтернаті для дітей з психічними розладами, що в купі зі свідченнями вчителів і вихователів, а також колишніх клієнтів, дає обґрунтовані підстави сумніватися в психічному здоров’ї цієї особи в цілому.

Проте, навіть попри відкриття проти Вознюка п’яти кримінальних проваджень у період з 2013 року (№12015100020000494, 12015100060000891, 12015100100000796, 22012100000000028, 12015100100000718, кваліфіковані як “вимагання”, “викрадення / позбавлення волі людини”, “шахрайство”, “погрози вбивством”), наперекір викриттям ЗМІ, йому завжди вдається “виходити з води сухим”. І най, що відгуки клієнтів — нема куди гірше, що вже потрапив до переліку фіктивних адвокатів.

Дивіться самі. Сьогодні Вознюк очолює Адвокатського об’єднання “Право та Закон”, “Правозахисну спілку інвалідів України”, “Комітет з питань корупції”, “Об’єднання сиріт та інвалідів України” та безліч інших, переважно фіктивних, громадських об’єднань. Ні деякі з цих ГО він отримує фінансування з держбюджету, а хоче — ще більше. Тому Вознюк намагається заповнити собою всі можливі “ефіри”. І, судячи з усього, йому допомагають впливові люди.

Адже за той час, що я пильно спостерігаю за цією справою (а точніше, справами), не було абсолютно ніяких зрушень. Його не тільки не покарано, а навпаки — завзято просувають вгору по кар'єрних сходах. Судіть самі: у 2017 році Вознюк очолив Комітет з питань захисту прав осіб з інвалідністю НААУ (Національної асоціації адвокатів України), у 2020-му увійшов до Громадської ради при Комітеті ВРУ з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів.

А 2021 рік взагалі розпочався для нього вдало: Вознюк став членом міжвідомчої робочої групи з розроблення проекту Національної стратегії безбар'єрності та Ради з цифрової доступності для людей з інвалідністю Мінцифри. А близько тижня тому засвітився в новому амплуа — члена організаційного комітету та жюрі премії “Родина року”. Авжеж, примірний сім’янин.

Весь цей час я задавався питанням: як йому це вдається? Закривати всі кримінальні провадження проти себе, та ще й, після всіх скандалів і підозр, не боятися виходити в публічний простір?

І ось нарешті я підмітив для себе дещо цікаве, на що не звертав уваги раніше.

Деякі провадження проти Вознюка передавалися до Вінницького відділу поліції ГУНПУ у Вінницькій області, де їх невдовзі й закривали. Так, наприклад, було з кримінальним провадженням № 12015100100000718 від 23.01.2015, внесеним до ЄРДР слідчим СВ Шевченківського РУ ГУМВС України в місті Києві Д.І. Сорокою за заявами постраждалих — громадянина Олександра Демчука та його батьків — Олександра й Наталії Потапських. Кваліфікація даного кримінального провадження: ч.1 ст.129 КК України (Погрози вбивством). Але не пройшло навіть місяця, як 05.02.2015  провадження № 12015100100000718 передали “за територіальністю до Вінницького МВ УМВС України”. Звісно, там воно й “згинуло”.

Як зазначено в офіційному листі за підписом начальника відділу Головного слідчого управління Нацполіції Ольги Мурги, “Вінницьким відділом поліції ГУНП у Вінницькій області проводилося досудове розслідування в кримінальному провадженні №12015100100000718, яке закінчено 19.06.2015”.

А я нагадаю, що Потапські писали заяву на ім’я тодішнього начальника ГУ МВС України в м. Києві, а нині (з 2018-го) голови Київської обласної адміністрації Олександра Терещука 29 листопада 2014 року. У ній йшлося, що життя їх сина — Олександра Олександровича Демчука, який проживає в Києві, у небезпеці через Вознюка, і їм також поступають брутальні погрози.

“У додаток до нашої телеграми на Ваше ім’я повідомляємо, що 27 листопада 2014 р. неодноразово на наш домашній телефон, потім о 13:14 на мобільний телефон зателефонував громадянин, назвався Вознюком Олександром Григоровичем, став брутально висловлювати погрозу вчинити фізичну розправу над нами, а також над нашим сином Олександром Демчуком, який проживає в м. Києві. Заявив по телефону, що вб’є, голови повідкручує нам усім, кров випустить, у якій, з його слів, ми повинні захлинутися”, — йшлося в заяві.

Якщо бути зовсім точним, після того, як у листопаді 2014-го Потапські написали заяву в НПУ щодо небезпеки життю їх та сина, правоохоронці нічого не вжили, тому незабаром Демчука було викрадено Вознюком і його спільниками, які його залякували та били. Однак, як я вже сказав, це кримінальне провадження все одно було закінчено. При чому, так само, як і чотири інших — постановами про закриття (декілька з них навіть були скасовані прокуратурою як незаконні).

Приблизно те ж саме відбувається з кримінальним провадженням проти Вознюка за позовом керівництва Інституту Всесвітньої історії Національної академії наук (НАН) України, розташованого за адресою вул. Леонтовича 5. Там Вознюк багато років поспіль орендував за договором два кабінети під офіси для своїх багаточисельних громадських об’єднань, але при цьому не сплачував орендну плату та комунальні послуги. Коли ж строк дії договору завершився, і орендодавці (очільники цього Інституту НАНУ) вирішили виселити Вознюка з приміщення, він публічно звинуватив їх у крадіжці великої суми грошей (за “свідченнями” самого Вознюка, ця сума раз від разу змінювалася, але коливалася у межах $50-100 тис.) та викликав поліцію. Навіть у Національній поліції України виклик Вознюка розцінили як завідомо хибний. Але зараз справи такі, що розглядати позов Інституту будуть у рідному для Вознюка Тульчині.

Тут я нарешті підходжу до найцікавішого. Згідно з даними керівництва Інституту Всесвітньої історії НАНУ (ці факти наведені в заяві), Вознюк має та жодним чином не соромиться користуватися одразу чотирма (!) паспортами в своїх інтересах, зокрема — для ухилення від судових позовів тощо. Останній зі своїх паспортів (що нам відомі) — АТ 156968 — він отримав 03.08.2016 у Тульчинському РС УДМС у Вінницькій області.

При цьому, попри наявність власної квартири в столиці, яку він також здобувнапів-шахрайськими шляхами, Вознюк зазначив у документі наступну адресу реєстрації: 23600, Вінницька обл., Тульчинський Р., м. Тульчин, вул. Незалежності, буд. 31, кв. 1. А проживає там дуже цікава родина на прізвище Робак. Жінка, Світлана Робак — скандальна екс-суддя Тульчинського районного суду Вінницької області, її чоловік Володимир Робак — колишній начальник міліції, дочка Марина Робак з 2012 року до тепер — суддя в сусідньому районі (Тульчинський райсуд Вінницької області), син Роман Робак — адвокат (навчався в юракадемії імені Ківалова, як і наш Вознюк). При чому, відомо, що родина Робак мінімум з нульових проживає за цією ж адресою: цей факт фігурує у статтях місцевих розслідувачів (будинок навпроти палацу Потоцьких). 

Коротше, ось який складається пазл. Суддя Світлана Робак у своїй декларації-2017 не вказувала наявність у них Вознюка, якого прописала у власній квартирі, де проживає з сім’єю.  Крім того, виплив ще один цікавий факт: саме Світлана Робак своїм рішенням фактично позбавила мати Вознюка батьківських прав “заднім числом”, що допомогло йому отримати від держави вищезгадану власну квартиру в Києві. Також на перших порах Робак влаштовувала молодого Вознюка на роботу — до суддів і прокурорів.

Як видно з відкритих джерел, син судді Роман Робак порушує правила дорожнього руху. Водночас із адвокатською діяльністю він, вслід за Вознюком, практикує й громадську: раніше був головою Всеукраїнської громадської організації “Правозахисна спілка інвалідів”, а наразі — керівник Вінницького обласного відокремленого підрозділу Всеукраїнської громадської організації “Правозахисна спілка інвалідів”.

Отже, як на мене, тут не варто навіть ходити до ворожки, щоб зрозуміти, що клан Робак є одними з “кришувальників” Олександра Вознюка. Чи, на думку наших правоохоронців, так усім можна вчиняти? А те, що справу за позовом керівництва Інституту всесвітньої історії будуть роздивлятися в Тульчині, де Вознюк має потужне лоббі в лиці родини Робак? Ніхто, крім мене, дійсно не бачить у цьому конфлікт інтересів?! 

ДОКУМЕНТИ: