Як голова Нацбанку став справді багатою людиною: історія Терра Банку

В України є проблема: низку реформ, що ледь-ледь вдалося впровадити за часів минулої влади, за часів цієї було поломано. Серед них була й така надважлива реформа, як реформа корпоративного управління - коли замість призначених “згори” “своїх хлопців” ключовими державними корпораціями керували незалежні спеціалісти під контролем наглядових рад з іноземними експертами. Два епізоди були особливо болючі: заміна керівництва Національного банку України та керівництва Нафтогазу. Мало того, що це вдарило по самим установам, це ще й підірвало довіру до нашої держави з боку іноземних партнерів.

Втім, окремі особи мали з того зиск - особливо ті, що стали на чолі інституцій. Зокрема, Кирило Шевченко, нинішній очільник Національного банку, що замінив “горизонтальну” структуру управління банком на вертикальну, замкнувши на собі ключові процеси.

Нещодавно мій колега Антон Швець та головний редактор видання The Page випустили власне розслідування одного епізоду біографії Кирила Шевченка, а саме його роботу із Терра Банком, де він водночас був власником та керівником.

У 2014 цей банк було ліквідовано НБУ під час великої чистки “несумлінних” установ - тих, що були фактично фінансово неспроможні та слугували для різних схем. Але формально пана Шевченка це вже не стосувалося: він продав банк та полишив посаду голови правління за два роки до цього. Виглядало на те, що банку стало зле вже після його уходу.

Розслідувачі ж стверджують: це не так. І це можна довести, якщо скористатися даними із відомих “Панамських паперів” - величезного масиву фінансової документації, який було оприлюднено у 2015 році після того, як у панамської юридичної компанії Mossack Fonseca стався витік даних через хакерську атаку. За іронією долі, “де саме копати” їм підказав сам Кирило Шевченко, що вирішив не згадувати Терра Банк у своїй офіційній біографії на сайті НБУ.

Отже, вводні. Кирило Шевченко разом із своїм давнім партнером, регіоналом (замміністром фінансів у Кабінеті міністрів Азарова) Вадимом Копиловим, купив Терра Банк у 2010 році - якраз під час приходу до влади Віктора Януковича. У 2012-му році він його продав такому собі Руслану Циплакову. Біографія останнього має вже зовсім неприємний присмак - близький друг Сім’ї Януковича, а точніше його молодшого сина, служба безпеки якого, згідно даних ГПУ, була причетна до озброєння титушок, яких кидали проти Майдану. Потім той продав його ще одному регіоналу, на прізвище Клименко (ні, не тому, що міністр - це однофамільці), а потім банк остаточно потонув у 2014-му році. Начебто Шевченко вже був не при справах, начебто у катастрофі банку винний був лише Циплаков… але це навряд чи.

Бо виявилось, що Циплаков мав справи з Терра Банком і до того. Дуже дивні справи.

Був у Австрії такий банк - Meinl, Майнль. Був, бо у 2019-му році Європейський центробанк позбавив його ліцензії, а керівники пішли під суд. Бо цей банк брав дуже активну участь у схематозі по виводу грошей, зокрема, з українських банків. А схема була така: хитрі люди реєстрували офшорну фірму і брали позику в цього Майнль Банку. Заставою при цьому виступали гроші, що лежали на рахунку в українському банку. Потім офшорка просто не повертала кредит, а Майнль списував собі гроші застави. Через юридичні тонкощі договір хеджування кредиту взагалі не потрапляв в українську юрисдикцію, тож українські “органи” цей процес зупинити вже не могли.

Саме це відбулося у 2011-му році. Заставними грошами були гроші на рахунку в Терра Банку на суму у 40 мільйонів доларів. А кредит у Майнла брала така собі офшорка Tosolan Trading Limited.

І от якби не Панамські Папери - ми б, може, так і не дізналися, що цей Тосолан - це той самий пан Циплаков.

Формально, знов-таки, Шевченко був не при справах. Адже якраз перед цим він, залишаючись власником, перестав бути головою правління Терра Банку - ним став такий собі пан Володимир Коцюба. Але проблема якраз в тому, що все це відбувалося майже водночас, впродовж п’яти місяців. Поки у Терра Банку швиденько змінювали керівництво, Циплаков реєстрував офшорку. Потім вже Коцюба швиденько візував договір застави з Майнль Банком - і схема спрацювала.

Питання в тому, чи могло це пройти повз власників банку?

Розслідувачі впевнені: не могло. Адже той же Шевченко був і у Наглядовій раді банку, і його ключовим акціонером. Угода такого обсягу не могла пройти повз нього. А пропустити її з неуважності він просто не зміг би - адже все ж досвічений банкір, а не хлоп з вулиці.

Але найсмішніше в цій ситуації - подальший хід цих грошей. Адже гроші, що отримала офшорка, були переведені в українську фірму Праймері Техноресурс, а та… розмістила їх на рахунку в Терра Банку! Ще смішніше - те, що саме “рекордним залучення коштів Терра Банку” Кирило Шевченко похвалився на своєму особистому сайті.

Згодом, за даними розслідувачів, саме на ці кошти Циплаков Терра Банк і придбав.

Себто, давайте ще раз, для закріплення. Людина виводить гроші вкладників банку через схему із кредитуванням офшорки. Потім ці ж гроші кладе у цей же банк. А потім на них же цей банк купує.

За версією Кирила Шевченка, це все відбувалося без його відома та участі, хоча він був членом Наглядової ради та ключовим акціонером. Це дуже, дуже сумнівне твердження. Особливо якщо зважити, що у 2014-му році, вже за нових власників в особі пана Кліменка… Шевченко став президентом Терра-Банку. Себто, фактично він від банка ніколи далеко не відходив.

Таким чином, є обгрунтована підозра, що діючий голова Національного банку не тільки колишній партнер регіоналів по бізнесу - він ще й колишній партнер регіоналів по схемам. І що його призначення на ключову посаду в усій українській фінансовій системі погане не лише тим, що було знехтувано принципами цивілізованого управління та роздратовано іноземних партнерів, а ще й тим, що кандидатура сама по собі сумнівна.

При цьому з самим розслідуванням цієї справи є дуже великі проблеми. Адже домогатися законності у справі Терра Банку має Національний банк України, який очолює… Кирило Шевченко. Коло замкнулося. Назва цьому колу – конфлікт інтересів.

Саме тому пан Шевченко відмовив розслідувачам у докладному коментарі, пославшись на їхню упередженість та зауваживши, що “не брав участь у жодній незаконній схемі”. І саме тому в історію варто втрутитись вже політичним діячам. Адже посада голови Національного банку України – політична, і вона потребує добросовісності та чистої ділової репутації. Її чистоту оцінюють депутати Верховної Ради України. Народні обранці, ваш вихід!