Підводні камені нових податкових ініціатив

Цього року українці несподівано отримали податкову реформу не під ялинку, а напередодні Дня конституції. При чому розгляд поданого Кабінетом міністрів законопроєкту №5600 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України стосовно забезпечення збалансованості бюджетних надходжень", який грубо порушує права і свободи громадян, проходить блискавичними темпами.

Як не рідко буває, документ суттєво розширює права податкового органу і звужує права платників податків. До прикладу, податкова матиме право вимагати інформацію у платника податків лише на підставі виявлення фактів, які "можуть (!) свідчити про порушення". Простими словами - без будь-якої підстави, яка вимагає доказів.

Яких ще "новацій" слід очікувати бізнесу?

Наприклад - обмеження без рішення суду права виїзду за кордон керівника підприємства, у якого є податковий борг. По суті, це перекладання відповідальності з юридичної особи на фізичну, що прямо суперечить ст.62 та 33 Конституції.

Нас запевняють, що виконання норм законопроєкту №5600 сприятимуть надходженню додаткових 50 млрд грн до казни. Але всі ми ще не забули історію ухвалення законопроєкту №1210, який під соусом "детінізації економіки" збільшив терміни перевірок, штрафів, і впровадив інститут провини (презумпції вини платника податків)!

Чи матимуть хоч якийсь ефект всі ці безпрецедентні заходи? Давайте підемо шляхом простої арифметики. Співвідношення податкових надходжень та ВВП за 2019 рік склало 26,9%, тоді як за 2020 рік, коли був ухвалений закон №466-IX (він же - законопроект №1210) - 27,1%. З точки зору фіскальної детінізації, що саме ось ці 0,2% різниці й стали "ціною питання" для прийняття законопроєкту у вигляді так званої "детінізації". Та насправді навіть вони по суті є лише похибкою між номінальними та реальними макроекономічними показниками й природним коливанням ВВП в залежності від активності ринку.

Ось вам іще одна задачка для визначення "ефективності" подібних нововведень у "боротьбі з тіньовим бізнесом", які нібито мають "рятувати" наш бюджет. За даними ДПС, у результаті перевірок 775 платників податків протягом 5 міс. 2021 року заявлений для відшкодування ПДВ був занижений на 2,3 млрд. грн. Цей показник у співвідношенні до показника відшкодованого ПДВ за цей же період (за даними Держказначейства) становить аж 3,7%. Про що це говорить? Що більше 90% всіх надходжень до бюджету - це саме добровільна сплата, а не результат "невпинної боротьби" держави з тіньовою економікою.

З іншого боку, за 10 міс. 2020 року з 49,8 млрд грн оскаржених податків і штрафів в судах на користь податкової було прийнято тільки 20,03 млрд (40,8%). І саме цей показник дає нам можливість оцінити рівень якості перевірок і можливих зловживань. І все це в умовах, коли якраз не боротьба з "тіньовим бізнесом", а боротьба з корупцією є основним меседжем України на міжнародній політичній арені.

Відповідно до звіту Bureau of Democracy, Human Rights and Labor (United States Department of State) про стан прав людини в Україні за 2020 рік, в Україні "влади ефективно не дотримуються законів, і багато чиновників безкарно займаються корупцією", та "корупція залишається широко поширеною на всіх рівнях виконавчої, законодавчої та судової влади".

Що ми маємо в сухому залишку?

З однієї сторони - поступальне скорочення конституційних прав платників податків, розширення повноважень виконавчих органів влади, збільшення в Податковому кодексі кількості норм, які порушують принцип правової визначеності, аналогами яких, до речі, рясніють норми Податкового кодексу РФ.

З іншої - збільшення надходження до бюджету на 0,2%, менш ніж 10% надходжень до бюджету від контрольно-перевірочної діяльності, при оскарженні яких в судовому порядку скасовується більше половини, пронизана корупцією державна адміністрація, яка перетворює бюджет в "діряве відро". І... крен в сторону авторитаризму.

Що далі? Що ще потрібно ДПС та Мінфіну, аби збирати податки в Україні було комфортно? Переоцінюючи бюджетні надходження і так звану фіскальну функцію податків ми опускаємо два базові фактори. Перший - в демократичній державі фіск - це фінансові ресурси, якими держава забезпечує виконання задекларованих в Конституції зобов'язань. А Конституція фіксує - не суспільство для держави, а держава для суспільства. Тому саме з точки зору фіскальної політики, ніякі податки і ніякі способи їх адміністрування і формати залучення до відповідальності не можуть бути виправданими, якщо держава збирає податки для забезпечення конституційного ладу і одночасно робить це в спосіб, який цій ж Конституції суперечить.

Якщо тільки ми не маємо справу з авторитарним режимом, для якого права людини - порожній звук. Другий - ні Мінфін, ні ДПС не контролюють добросовісну конкуренцію на ринку, тому що це відноситься до компетенції Антимонопольного комітету. Натомість ми бачимо, що риторика держави при зверненні до платників податків все жорсткіше перетворюється на створення образів міфічних "чесних" і "нечесних", "поганих" і "хороших" бізнесменів. І це не державне регулювання, а скоріше пропаганда. Не європейський вибір, а скоріше навпаки.

А тому, з нагоди минулого свята Дня конституції, звертаючись до реформаторів, хочеться сказати: цінність не в тому, що Україна створила першу Конституцію у світі, а в тому, що в ній написано.

Зокрема, процитую розділ Х: "Ясновельможний гетьман за своєю посадою повинен дбати про порядок на Батьківщині Запорізької, особливо повинен стежити, щоб людям військовим і посполитим не здійснювалися збиткові тяжкості, податки, пригнічення і вимагання, за якими вони залишають своє житло і йдуть шукати притулку в зарубіжні держави".