Україні та українцям потрібно зробити лише одну річ
Лише одну.
СТАТИ ДОРОСЛИМИ.
А це означає:
1. Нам ніхто нічого не винен.
2. Світ крутиться не навколо нас.
3. Ми самі за себе відповідаємо. Ніхто не прийде і не зробить за нас те, що мусимо зробити ми.
4. Обрáзи, істерики, дешевий шантаж, порожні вимоги, звинувачення всіх у своїх бідах -- не працюють.
5. Світ не чорно-білий. Друг мого друга -- не завжди мій друг. Ворог мого ворога -- не завжди мій друг. Ворог мого друга -- не завжди мій ворог.
6. Добро не перемагає зло в остаточному рішучому двобої, а треба довго важко працювати, щоб це сталося, і бути готовим до того, що не все вдасться з першого разу.
7. Кожен думає передусім про власні інтереси, а не про те, як тобі коханому зробити приємно. Свої інтереси треба усвідомлювати й жорстко обстоювати.
8. Не можна безперешкодно порушувати правила. Не можна обманювати. Не можна шахраювати. Воно не минеться.
9. Немає простих швидких рішень складних застарілих проблем.
10. Поки ми живі -- є надія.
Скрізь у світі люди однакові, але стійкими є лише або диктаторські (тоталітарні, нерівноправні) держави, або демократичні (рівноправні). В першому випадку стимули розвитку держави визначаються або самочинно диктатором або панівним класом, який експлуатує решту населення. В другому випадку (рівноправна, демократична держава) еліта нації розділяє ідеологію, що громадяни від народження рівні і держава буде стійкою і динамічно розвиватись лише якщо побудована на суспільному договорі, основи якого прописані в І і ІІ розділах Конституції, а інши (прикладні) розділи Конституції і законодавство лише деталізуює їх. Це є принципи РІВНОПРАВ'Я, ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА і РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ, без яких демократична (рівноправна) держава не можлива.
Україна - класична перехідна НЕРІВНОПРАВНА (ще сталінського типу) держава, в якій відчувається брак справжньої еліти, яка бажає динамічного розвитку держави по ДЕМОКРАТИЧНОМУ шляху. Тобто держава, яка стоїть перед роздоріжжам: диктатура або демократія. Яким шляхом йти визначає не нарід, а еліта. Нарід лише стимулює еліту в визначенні шляху. Причому нинішнє становище стояння перед розвилкою є тупиком, який неминуче невдовзі повинен закінчиться смертю держави.
Пекар - класична посттоталітарна псевдоеліта з не викореним комплексом раба, яка навіть в письмовому вигляді боїться вимовити слово ДЕМОКРАТІЯ і во всьому звинувачує нарід.
Из этого следует что договра должны соблюдаться и требовать выполнения договоров - норма.
Як бачимо, в Україні можна все... Але не всім.
А щоб це не відразу кидалось в очі, ці правила (закони) для різних каст населення зробили різні. Причому для касти суддів, яка робить судження що кому можна, ці правила окремі від пересічних громадян і прямо суперечать положенням Конституції про рівноправ'я, про верховенство права, про те, що Україна - демократична соціальна ПРАВОВА держава.