Претензія Нафтогазу до газопостачальних компаній стосовно газу, призначеного для населення. Причини і наслідки

Одразу після призначення Юрія Вітренка на посаду голови правління Нафтогазу, на прес-конференції хтось із журналістів задав питання про майбутню долю контрактів, укладених між Нафтогазом та газопостачальними компаніями незадовго до зміни керівництва. Зараз НАК Нафтогаз України апелює до того, що газопостачальні компанії, які уклали із державною компанією угоди на постачання газу для забезпечення населення за фіксованим тарифом, використовують цей ресурс не лише для населення (за сталою ціною), але й для комерційних споживачів. А в нинішніх умовах комерційні споживачі повинні отримувати газ за ціною, яка складається ринковою кон’юнктурою.

У контрактах між Нафтогазом та газопостачальними компаніями фактично були допущені помилки – умисні чи без умислу, і вони стали особливо відчутними в період зростання цін на газ на європейських ринках. І внаслідок цього Нафтогаз, може отримати чергові збитки.

Передісторія –лібералізація ринку

Початок 2021 року – перша зима, протягом якої діяв лібералізований ринок природного газу, запроваджений з 1 серпня 2020, і передбачав, що ціна газу для населення більше не регульована державою, а визначається кон’юнктурою ринку. Відтак, споживачі зіткнулись із суттєвим ростом ціни на природних газ, яка до того ж щомісяця була іншою. Для того, щоб убезпечити споживачів уряд повернув тимчасове регулювання, встановивши граничну ціну – 6,99 грн на період до 31 березня.

Цей період був використаний щоб знайти рішення, яке б відповідало духу ринкових відносин і водночас сприяло б захисту споживачів: серед всього іншого, обговорювались дві важливі пропозиції – річний тариф для населення та відпуск газу, видобутого компанією Укргазвидобування (УГВ) безпосередньо на біржові торги.

Річний тариф – підхід, за якого побутові споживачі щомісяця платять фіксовану ціну протягом року, а постачальник повинен відповідним чином спрогнозувати умови на ринку та свій грошовий потік. Ця пропозиція була схваленою і усіх споживачів перевели на річні пакети обслуговування.

Міністерство енергетики також пропонувало відпуску левової частки газу, який видобувається державною компанією Укргазвидобування (УГВ), для продажу на відкритій біржі газопостачальним компаніям. При цьому могли б бути використані певні бенчмарки як от "хаб-мінус", які б сприяли нижчій ціні, а націнка постачальників контролювалась би відповідними органами.

Контракт між Нафтогазом та постачальниками

Біржова торгівля газом УГВ – була і справді хорошою пропозицією, проте фактично її не встигли реалізувати. Вона щоправда була не надто вигідною для Нафтогазу, який, ймовірно заробляв би менше відпустивши УГВ на вільний ринок, і це розуміло тогочасне керівництво Нафтогазу. Можливо, саме тому Нафтогаз поспішив укласти угоди із постачальниками – у березні, адже після таких угод, обсяг вільного газу для торгівлі на біржі був суттєво меншим. Згодом Нафтогаз оголосив свою ціну за річним контрактом для населення – 7,96 грн за кубометр (без плати за розподіл). У цій ситуації фактично Нафтогаз виступив маркетмейкером, визначаючи ціни контрактів між УГВ та постачальниками, зважаючи що УГВ – мажоритарна частка видобутку в країні. І згодом найбільший постачальник в країні – ЙЕ-Енергія, запропонував лише на 3 копійки вищу ціну. – 7,99. Пізніше, на фоні зростання цін на газ у Європі, Нафтогаз підвищував ціну продажу для компаній-постачальників.

Чого остерігається Нафтогаз зараз?

Звісно, газопостачальним компаніям вигідно продавати газ, який вони отримують по умовах річних контрактів не лише побутовим споживачам, але й комерційним, заробляючи додаткову маржу, адже ціна для комерційних споживачів сьогодні вища. Нафтогаз же зі свого боку, цілком резонно побоюється, що газу, який видобуває УГВ може виявитись недостатньо для того щоб покрити попит зі сторони газопостачальних компаній та підприємств теплокомуненерго, які теж отримали фіксований тариф.

Як це стало можливим?

Звісно, здебільшого сторони угод намагаються діяти так, щоб не відповідати за порушення угод. Тому ключовим запитанням є – які умови між Нафтогазом та газопостальниками прописані контрактах? В нещодавній публікації на Економічній правді, автори повідомляють "Сталося це через те, що "Нафтогаз" не передбачив у контрактах для "річного тарифу" механізм, який би забороняв постачальникам продавати газ промисловості."

Інша проблема – різкий стрибок цін за останні пів року. Якби сьогодні ринкова ціна газу залишалась на рівні близькому до тої, що мала місце у березні, коли НАК і газопостачальники почали підписували ці угоди (тобто відповідала б трендам сезонного коливання), проблема не стояла б так гостро.

Інакше кажучи, на момент підписання контракту НАК не зміг спрогнозувати ціну. Це і справді було складно, але, наприклад, керівник компанії D.Трейдинг (входить у структуру ДТЕК), як повідомляють деякі медіа, був звільнений саме за те, що не зумів спрогнозувати ціну на газ і уклав невигідні контракти. А хто відповідатиме за помилки контрактів Нафтогазу укладені у березі і помилки у прогнозуванні ціни?

Звісно, ця проблема була б суттєво меншою, якби обсягів видобутку газу від УГВ було достатньо для покриття усіх потреб. Проте, як пам’ятаємо, за останні роки Нафтогаз не зумів наростити видобуток газу, а навпаки ми спостерігали падіння видобутку: програма 20/20 була проваленою. Щоправда, попереднє керівництво Нафтогазу вважало, що менеджмент, відповідальний за видобуток, успішно виконав поставлені задачі (що зрозуміло із проекту звіту про винагороди членів правління НАК "Нафтогаз України" за 2020).

Що буде далі?

Ситуація може розвиватись за різними сценаріями. Але визначальними тут будуть умови, прописані у тих же контрактах.

Якщо обсяг купівлі газу газопостачальною компанією вичерпається до моменту закінчення періоду контракту та річного тарифу, то газопостачальник зможе закуповувати газ у приватних видобувників чи імпортувати, і скоріше за все в нинішній кон’юнктурі ринку ці операції будуть збитковими. Але це вибір постачальника – він має право і відмовитись від здійснення постачання і автоматично споживач буде переведений до Постачальника останньої надії (ПОН), яким є Нафтогаз. Щоправда, у ПОНу ціна вища ніж за річним контрактом. Масове переведення споживачів на ПОН із вищою ціною загрожує різким соціальним невдоволенням.

Проте, ПОН – лише тимчасовий постачальник, і споживач може обрати іншого постачальника, логічно – того, хто пропонує найнижчу ціну, а таким є "Газопостачальна компанія Нафтогаз". І у цьому випадку у програшній позиції стає Нафтогаз, який теж буде змушений віддавати на потребу побутових споживачів та теплопостачальних компаній, наприклад, імпортований газ. Фінансовий результат за результатами року – збитковість чи незбитковість – наразі оцінити складно.

Щоправда, треба відзначити, що газопостачальним компаніям може бути невигідною відмова від споживача, його перехід до ПОНу та іншого постачальника, адже згодом може виявитись складно повернути цього споживача назад. Хоча, були прецеденти, коли після ПОНу споживача повертали (чи навіть перетягували) назад до попереднього постачальника.

Якщо обсяг купівлі газу газопостачальною компанією не вичерпаєтеся до моменту закінчення періоду контракту та річного тарифу, то в невигідному становищі знову ж таки опиниться Нафтогаз.

Тож помилки у контрактах, укладених між Нафтогазом та газопостачальними компаніями починаючи із березня – ключова причина, яка наражає Нафтогаз на збитки. Проте залишається питання, чому відповідальні особи допустили підписання таких контрактів у березні і чи понесуть вони за це відповідальність?