Стратегія енергетичної безпеки: про наболіле та очевидне

Якщо порівнювати нашу державу з людиною, то тільки у 30 років ми робимо перші кроки у формуванні енергетичної обізнаності. Мова йде про стратегію енергетичної безпеки, яку Кабмін ухвалив ще на початку серпня і аж до 2025 року. Як і з макроекономічним прогнозом, тут існує три сценарії за принципом стане краще, стане гірше і все залишиться без змін.

Поки що найбільше мене зацікавили ризики та небезпеки, які закладені у цій стратегії. Деякі з них цілком очевидні, деякі — відверто абсурдні, а до деяких призвели політичні рішення останніх років.

Оглянемо найбільш важливі з них.

- Кадровий дефіцит. Так, у нас скорочується кількість працівників енергогалузі, але чому? Держава сама скорочує фінансування галузі через відмову від теплової та атомної енергетики на користь "екоенергії". Парадоксально, але серед загроз зазначено і такий пункт: "Відтермінування відмови від вугільної енергії".

А тепер поясню, чому це відвертий саботаж.

"Зелена" енергія забезпечує від сили 2% потреб країни, а коштує в рази більше через "зелений тариф". Навіть якщо ми всі наші поля "засіємо" сонячними панелями, цих потужностей не вистачить навіть влітку, а у зимовий період і говорити не варто.

Альтернатива — атомна енергетика, яка здатна покрити великі об'єми електроспоживання. Але навіть у такому випадку потрібні "інтервальні потужності" — та енергія, яку можна швидко дістати в піковий час. Для розгону турбін атомної станції потрібно дуже багато часу, а от вугільна станція за кілька годин вже здатна працювати на повну. 

Іншими словами, певна кількість ТЕС все одно потрібна для того, щоб забезпечити стабільний енергобаланс. А що наразі? Держава хоче просто викинути спеціалістів та працівників ТЕС на вулицю во ім'я "зеленої" енергії, валовою частиною якої в Україні завідує Ахметов. 

Прекрасна альтернатива!

- Невиконання заходів з об'єднання енергосистем з ЄС.
Такий крок — не політична необхідність, а популізм на темі шляху в Європу. Наші енергосистеми вже одного разу були об'єднані з Росією, до чого це призвело — ми знаємо.

Енергетика — це стратегічна галузь, від неї напряму залежить виживання країни у критичний період. Я не закликаю будувати антиглобалістську політику,  але енергетична галузь має бути на максимум незалежна від будь-яких зовнішніх факторів. Навіть якщо сьогодні ці фактори називають себе "союзниками".

- Зношеність енергоінфраструктури. На деяких об'єктах цей показник досягає 70%, а загалом система по країні зношена наполовину. Сказати, що це погано — не сказати нічого. Але ж хіба не в обов'язках держави підтримувати структуру енергетики у належному стані?

Хоча так, враховуючи стан наших атомних електростанцій, а особливо деяких реакторів, не дивно, що "Енергоатом" потихеньку підводять до стану банкрутства. Бо куди простіше просто прикрити їх, аніж вкладати мільярди у модернізацію та капітальний ремонт. Простіше як для олігархів, зацікавлених у розваленні, так і держ. апарату.

- Але найбільше, що мене вразило — це категорія загроз, яку я називаю "бджоли проти меду". Тут прекрасно все: "Відсутність розвитку корпоративного менеджменту", "Недосконалість нормативно-правової бази", "Монополії та відсутність конкуренції на ринках", "Неефективність технологій та процесів".

Якщо все це розшифрувати простою мовою, то це можна прочитати так: ми не здатні впоратись з олігархами та налагодити систему роботи на підприємствах. Цими пунктами держава ніби сама розписується у власній некомпетентності.

АЛЕ у цій ситуації також радує те, що про ці проблеми хоча б говорять. Отже, в уряді є люди, які розуміються на проблематиці енергогалузі.

Справа лишається за малим — почати ці проблеми усувати. Бо якщо відома проблема і її причина, то рішення знайти легко, за принципом, яке питання — така і відповідь.

Але це все поки лишається лише фантазіями на тему. Бо поки у нас депутати продовжують від власного бажання чи на замовлення противника розблоковувати закупівлі енергії з Росії, поки наші ТЕС закриваються, а АЕС працюють  упівсили — до того часу все це лише пусті балачки і не більше.